Правда і кривда
Українська народна казка Бойківщини

Ішла Кривда дорогою і надибала Правду. Правда каже:

— Йой, така-м голодна. Кривда їй:

— І я голодна. Ходім попоїмо в їдальні. Правда питається:

— А ти маєш гроші?

— Я не маю, але ми попоїмо.

— Та там задарма не дають, — каже Правда. А Кривда їй:

— Нам дадуть. Ти би тихо була, — каже Кривда. — Я буду робити. Зайшли вони в їдальню, сіли коло вікна, там, де видають обід.

Замовили собі два обіди і два пива. Їдять помалу. І дивиться Кривда, як люди розплачуються. Їден чоловік дає сто рублів, а Кривда подивилася на тоту сотку та на її нумер.

Попоїли Правда з Кривдою, продавець каже:

— Розплачуйтеся. А Кривда каже:

— Я вже заплатив, ви мені давайте здачу. Я вам дав сотку, нумер такий і такий.

Продавець бере трубку в руку і дзвонить на міліцію. Приходить міліція і питає:

— Чого ви не розплачуєтеся?

— Я вже давно розплатився. Він мені має дати здачу. Я дав сотку з таким і таким нумером.

Міліціянт пішов до каси, перебирає гроші — найшов таку сотку, найшов і каже продавцеви:

— Дай ’му здачу. І до чоловіка не чіпляйся.

Той дав здачу, і міліціянт пішов. А продавець каже:

— Боже, Боже, де та Правда є? А Правда:

— Я попоїла й напилася, і стала в кут.

Забралися Правда з Кривдою й пішли. А де пішли, ми не знаємо.

Правда і кривда
Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав їдного хлопця. Бідно жили. А сусіда жив багато, мав воли і штири корові. Каже багатий сусіда бідному:

— Беріть в мене їдну корову і відробите мені помаленьку. Будете пити молоко.

Взяли вони корову і роблять у того сусіди, відробляють за корову. Робили цілий рік. Син каже:

— Тату, ідіть порахуйте. Може, ми вже відробили за ту корову. Тато пішов порахуватися, а той йому:

— Ви вже за три корові відробили, не за їдну. Приходи тато й каже синам:

— Той каже, що ми вже відробили за три корові. І помер тато. А вуйко каже до того хлопця:

— Приведи мені назад корову, бо ви так відробили, як миш надряпала.

— Як так, то спитаєм трьох людей і почуєм, що вони скажуть: чи правду ви кажете, чи брехню.

— Як скажуть, що правда, — каже вуйко, — то твоя корова, а як нє — то моя.

Ідуть вони, а назустріч їм дід.

— Куди ви, хлопці, йдете?

— Ідем правди шукати.

— Правда давно вже вмерла, лиш кривда є. Вуйко каже:

— Моя корова.

Ідуть далі, стрічають ще їдного. І той так каже. Зустріли третього — все так само: кривда є, правди — нема. Вертаються вони назад. Вуйко каже:

— Приведи корову, корова моя.

Відвів хлопець до вуйка корову, а сам бере вірьовку і йде в ліс вішатися. Шукає гілляку, дивиться — біжить на него вовк. Він лишає вірьовку і тікає на дуба, щоб вовк не з’їв. Видить, що біда. Нема як злізти, бо вовк з’їсть.

Настала ніч. Сидить він на дубі, чує, хтось прибіг до дуба і притулився. А то чорт прибіг, бо там було становище чортів. Прийшов і другий чорт, і третій. Приходи й їхній старший.

— Ви тут? — питає той старший. — Що ви наробили до сих пір?

— Я розгатив панови греблю. Вже три роки гатить і не може загатити.

— Малувато ти зробив, — каже старший чорт до того першого. — Там легко загатити. Тілко три колоди треба кинути — і гребля загачена.

А той на дубі, що мав вішатися, накручує собі на вус Питає старший другого чорта. А той каже:

— Я закрив у такім і такім селі воду. Народ страждає без води.

— Ту воду легко пустити. Там є калина. Треба ту калину викопати, і вода піде.

Питає старший чорт третього:

— А ти що зробив? А той каже:

— У царя дочка заслабла. А старший:

— Її легко вилікувати. Треба лиш узяти три соломинки стиржії, підкурити її — і вона видужає.

Дав їм старший чорт завдання, і вони розійшлися.

Настав ранок. Злазить хлопець з дуба і йде до пана на греблю. Прийшов, дивиться — люди возять землю і не можуть загатити. Лиш кинуть землі, а вода забирає. А пан стоїть і не може нічого зробити.

Пан має два млини: їден з їдного боку греблі, а другий — з другого. І не мелють млини, бо води нема. Каже хлопець панови:

— Що ви так мучите цей народ? Дайте мені пару волів і зо два хлопці — я зразу загатю. Є в лісі три дуби. Лиш їх зрубаєм, кинем на цю дірку, і вода зразу стане.

Пішли зрубали ті три дуби, кинули їх на ту діру, і вода заперлася.

— Що тобі за це дати? — питає пан.

— Нічого. А пан каже:

— Як нічого? Даю тобі пару коней і повний візок грошей.

Сів хлопець на візок і їде в той город пустити воду. А назустріч іде баба і несе коновик з водою, тридцять кілометрів несе.

— Дайте, бабко, трошки води попити.

— Я йду тридцять кілометрів. Трохи порозливала, а то висохло, і нема що дати.

— Дайте, бабко, що є. Та й поїдете зі мною; я пустю воду, і буде вода у всіх хатах.

Дала йому бабка напитися. Випив він ту всю воду, сіла бабка з ним, і поїхали вони в той город. Пішов він до влади і каже:

— Викопайте ту калину, і буде вода.

Викопали ту калину, пішла вода, і нагороджують його там. Їде він до царя. Приїжджає, а там його не пускають, бо він погано вбраний. Цар каже:

— Впустіть його.

Впустили. А цар уже й сам був при смерті.

— Де ваша слаба дочка?

Цар сказав пустити хлопця до неї. Він запалив ті три соломинки, і вона стала здорова. Тато помер, і він узяв царівну за жінку.

А вуйко, що забрав корову, зробився купцем, відправляє в чужі держави цілі вагони товарів. Приїжджає той вуйко в столицю. А ті городові перевіряють документи, хочуть знати, чи має він право заїхати з товаром. Дали знати до молодого царя: «Такий і такий приїхав з худобою. Можна його приймити?» — «Дозвольте йому, а як буде від’їжджати, най прийде до мене».

Розпродав вуйко худобу, а йому кажуть:

— Ідіть до царя.

Заходи він до царя і не пізнає його.

— Сідайте, вуйку. Давай нам щось їсти, — каже він до служниці. — Поїмо, а потому поговоримо.

Їдять вони, а цар питає:

— Пізнаєте мене, вуйку? Я той, у котрого ви корову відобрали. А вуйко струсився. Що ж то буде?

— Не бійтеся, вуйку, — сказав цар. — Будете й далі купцем. А я — царем.