Праведний суддя
Українська народна казка Бойківщини

Були два брати. Єден був бідний, а другий — багач. Той багач справляв баль. А бідний каже до жінки: — Слухай, я йду до него. Там люде є, то я йду. Бідного жінка каже:

— Та як підеш? Аби тя нагнав?

Позичив той бідний собі хліб у сусіди, би мав з чим іти. І приходить до багача. Хліб сховав під паху. Багатий брат виходить з хати.

— Ти чого прийшов тут заважати? Я маю гості. А бідний каже:

— Та я не прийшов до тебе на баль. Я прийшов, аби-с ми дав коней дрова привезти.

А він йому:

— Он є коні, пасуться під лісом. То йди та бери коні. А йому коней не треба, але він не має на що звернути. Прийшов додому, а жінка каже:

— Ну то що, не бавився там, на забаві? А він:

— Той мене відразу гонив з-під хати. А я не мав що казати і сказав, що хочу коней дрова везти.

А багатий відбув той бенкет, тоту забаву. Другий день по тім усім іде він по коні на пасовисько. Дивиться, а єден кінь без хвоста. А то вовк з лісу вийшов та й відкусив коневи хвіст.

Багатий брат приходить до бідного.

— Ти відорвав коневи хвіст. А той каже:

— Та я не брав коні. Я хіба казав тобі, що буду брати?

— Ти брав, — каже до него. Бідний ся просить:

— Я не брав коней... Багач пішов до віта.

— Ви були в мене на забаві. Ви чули, як мій брат казав, що бере коні?

І сказав віт:

— Це правда, я чув.

Впрягає багач коні, бере віта і одного радного та й їдуть до суду. А бідний збирається і пішки, бо не має чим їхати. А то далеко. Бідний встав раненько, ще до дня. І пішов у дорогу, а по дорозі зайшов у корчму. А багач із свідками над’їхав і теж зайшов до корчми. І поставив могорич своїм свідкам. А бідний сів скраю, коло колиски, та задрімав. Упав набік і подавив дитину в колисці. Корчмар зробив крик. Жінка його кричить:

— Подушив дитину!

Дитина ще жива, але подушена.

Вже має дві справи бідний, за коня й за дитину. І йдуть до суду. Бідний пішов борше, бо він пішки йде, а багач ще в корчмі п’є. Ішов бідний, а там була річка, а через річку міст. А під тим мостом цигани варили кулешу. Бідний дивиться з моста на тих циганів. А дощ падав та й мокро було. Упав бідний під міст на циганську дитину. Цигани зробили крик, сварять його. Вже бідний має третю справу, з циганом.

Над’їхав багач із своїми свідками, і заходять усі до суду: бідний, багач із свідками, корчмар і циган. Та й питається суддя:

— Чого ви прийшли? Каже багач:

— Він коневи хвіст відорвав. Бідний каже:

— Я присягаю, що коні не брав. Каже суддя до багача:

— Що ти хочеш? Він не брав коні. Твій брат бідний, а ти багач, — каже суддя. — Тобі не пасує таким конем їхати, без хвоста. Дай цего коня йому, ней він їде. А ти купи собі іншого.

І на цьому перша справа закінчилася. Беруть на суд корчмаря. Каже корчмар:

— Він подушив мені дитину.

— То цей чоловік має йти до тебе до корчми і ту дитину колисати, аж поки не виздоровіє.

А корчмар каже:

— Я не хочу, би колисав. Ней собі йде додому.

Та й друга справа скінчена. Питається суддя цигана:

— Що ти хотів, цигане? Що він тобі зробив?

— Скочив з моста мені на дитину.

— Тепер ти, цигане, іди на міст, а ти, бідний чоловіче, йди під міст. І ти, цигане, скоч на него.

А циган каже:

— Паноньку, я на него не буду скакати.

Суддя стояв за бідним, бо Ісус Христос казав, що треба бідного уважати. І за бідним усі добрі люде стоять.