Пригоди діда-гуцула
Українська народна казка Бойківщини

Служив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. Дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. Вже вечоріє. Доходить він до єдного села, а там лежить старий чоловік.

— Що ви тут, дідуню, лежите? — питає.

— Я з голоду не годен устати.

Він дав йому єден хліб і єден гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.

— Що ви, діду, тут сидите?

— Я з голоду не годен далі йти.

Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.

— Що ви тут, діду, сидите?

— Я голоден і не годен далі йти.

Дав він йому той третій хліб і третій гріш.

І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. Приготувався він ночувати коло єдного потічка. Заснув він там і сниться йому, що прийшов ангел. І зробилася велика ясність. Він пробудився — є ангел. Питає його:

— Що ти хоч’ за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі царства небесного.

А він каже:

— Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.

— А ще що хочеш? — питає ангел.

— Ще хочу таку файку, аби я собі закурив, як попоїм.

— Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити.

— Хочу таку торбу. Аби що я хотів, я би взяв у ту торбу. Би саме воно в торбу зайшло.

І ангел відійшов від нього. А він ляг і спить далі. Ніч.

Рано він пробудився — голоден. Умився в ті поточині та й такий голоден. І подумав: «Коби мені з’явився той столик, що ангел обіцяв. І коби з’явилися мені файка й торба». І з’явилося то все. Він попоїв, закурив, торбу на плечі і пішов. А столик і файка зникли.

Іде він далі, йде, і приходить друга ніч. Ночує він на поли. І сказав, щоб з’явився йому той столик, аби попоїв. І з’явилося йому то все. Він попоїв, столик зник, а він з торбою пішов далі.

Приходить до одного села. А то було ще за панщини. Дивиться, а там пани б’ють одного чоловіка. Дають йому двадцять п’ять буків, що не йшов на панщину. А той гуцул приходить до них і каже:

— За що ви б’єте чоловіка? А вони йому:

— Лягай на столець. І дамо й тобі двадцять п’ять буків. А він каже:

— Фіть до торби!

І тоти два гайдуки й пан в торбу залізли. Взяв він торбу на плече і пішов далі. А тут уже смеркається. Він думає, де ночувати. Несе тих трьох у торбі, і не важкі вони йому. Зайшов у місто, іде собі. А назустріч пан іде і його паличкою по голові.

— Що ти, хлопе, ходиш по тротуарі. А він каже:

— Фіть до торби!

І пан шуп у торбу. Та й пішов гуцул далі. Здибає жидівку з псом. Жидівка:

— Гуджя! Гуджя на діда! А він:

— Фіть до торби!

І вона з псом скочила в торбу. А він торбу зав’язав та й іде далі. Вже зовсім смерклося. З’явився йому той столик, попоїв він, закурив. А уже на поле вийшов. Дощ іде, і нема де ночувати. Дивиться, стоїть дім двоповерховий. Іде до того дому, хоче там ночувати. Вийшли панові слуги.

— Йдіть геть, діду, бо тут невільно ночувати.

Пан мав той дім, такий прекрасний, але в нім пан не ночував, бо там приходили о дванадцятій годині чорти. Слуги повіли про діда панови, а пан каже:

— Добре є. Відкрийте найбільшу кімнату нагорі і ней там спить. Пан хотів знати, чи він переночує там. Та й пустили його до тої кімнати, і він спить.

Дванадцята година ночі, отворяються вікна, такий шум. Заходять одинадцять чортів.

— Добре, діду, що ти прийшов. Ми тебе ждали. Дід каже:

— Фіть до торби!

І всі одинадцять в торбу залізли. Дід зашпилив торбу і поставив під голову. Спить далі. Аж тут летить дванадцята, чортиця. З козою кривою. А він їй:

— Фіть до торби!

І чортиця з козою в торбу.

Спить до самого рання. А рано пан посилає слугів забирати мертвого діда. А дід каже:

— Чо’ ви мене так рано збудили? Я ще спати хочу. Пішли слуги і повіли панови:

— Дідо живий.

Тоді пан сам іде до діда, але не каже «діду», а каже «пане».

— Пане, ходіть до мене на снідання.

Пан нарихтував дідови їсти й пити. А він не хоче нічого, бо має свій столик. Питає дід-гуцул пана:

— У тебе є кузня?

— Є.

— Заклич двох здорових челядників — підемо в кузню. Заходять у кузню, кладе гуцул торбу на ковадло, і челядники б’ють молотами по торбі. Кажуть пан і гайдуки:

— Пусти нас. Вже панщини не буде, лиш пусти нас.

Він пустив їх, і панщина скасувалася. Проситься пан, що паличкою бив його по голові:

— Випусти мене. Більше пан хлопа бити не буде. Випустив дідо і його. А жидівка проситься:

— Випустіть і мене. Вже більше жиди не будуть бити хлопа. Ані псами цькувати.

Випустив і її з псом. Просять чорти:

— І нас випусти.

— Присягайте, що підете з ланового дому геть, більше не будете в пановім домі.

Вони присягнули, що вже не будуть у пановім домі. І він випустив їх. Взяв води свяченої та як кропне чортів, а чорти в той димник у кузни повтікали.

Забирає пан діда-гуцула до себе. І каже:

— Діду, ти будеш у мене, доки жиєш. Я тебе не відпущу від себе. А дід-гуцул каже панови:

— Іди вже до того дому жити. Там уже більше чортів не буде.

А дід-гуцул не хоче в пана бути, бо має свій столик. Де хоче, там їсть. І ходить собі дідо по світі далі. Аж тут приходить смерть з косою.

— Досить тобі, діду, по світі ходити. Ти насміювався з людей, насміювався з чортів. Досить тобі того, треба вмирати.

А дід каже:

— Фіть до торби!

І зайшла смерть з косою в торбу. Дідо зашпилив торбу, ходить собі і носить торбу. Носить єден рік, носить другий, третій. А на світі ніхто не вмирає, бо смерть у торбі. Ані худобина не гине, ані мухи — ніц на світі не гине, бо нема смерти ні на кого. У торбі смерть. Люде бога не бояться, бо ніхто не вмирає — нема смерти. Люде бавляться, п’ють, ріжуться, а вмирати ніхто не вмирає, бо нема смерти. І людей намножилося доста в світі, і мух — всього.

І бог не міг витримати, що так люде согрішили. (Як нині грішать.) Післав бог до діда ангела, аби дідо пустив смерть. Дідо випустив смерть з торби, і смерть його першого скосила. Умер дід.

По смерти іде до царства. Каже ангел:

— Як ти підеш до царства? Ти не просив собі царства небесного, а просив торби.

Та й не приймають діда до царства. Іде дідо до пекла. Приходить дід-гуцул під пекельську браму, а чорти як побачили його під брамою, позамикали пекло і не пускають діда. Вернувся дідо знов до царства, проситься у святого Петра. І каже святий Петро:

— Заходи, діду, до царства.

А я пішов до Родовець і купив горнець, а ці байці конець.