Жили собі дві миші, польова і домашня. Раз домашня прийшла на полуденок до польової. А та каже:
— Йдімо на ниву, позбираємо зерно, що висипалося на землю.
Не сподобався гості такий полуденок: визбируй по зернині серед бур’яну і їж навпіл із землею. Каже вона польовій миші:
— А в мене дома то сир, то солонина, а до всього — хліб. Ходи до мене в гості.
Прийшла польова до домашньої миші в гості. Показала господиня свої харчі — слина тече. Почали їсти. Та вкусили раз чи двічі сиру, а двері комори: рип.
— Тікаймо! — пискнула домашня миша і побігла в нору. Польова за нею.
Як у коморі все стихло, вернулися миші полуденкувати. Але сиру вже не було. Взялися до солонини. Та вкусили раз чи двічі, чують:
— Няв! Няв!
— Тікаймо! — пискнула домашня миша. — То кіт.
У норі польова миша каже домашній:
— Не заздрю я твоєму життю.
Не треба заздрити тому, хто живе з краденого, бо все його життя проходить у страху.
Притча Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Ішов бог зі святими Петром і Павлом. Доходять до села. Дивляться, парубок лежить під грушею.
— Парубче, дай грушу, — звернувся Христос.
— Сам дожидай, поки впаде!
Пройшли вони село, вийшли на поле, коли дівка пшеницю жне.
— Красна дівице, дай нам води напиться.
— Почекайте, збігаю до криниці холодної наберу.
Збігала до криниці, набрала водиці, напоїла їх. Відійшли вони подалі. Бог і каже своїм святим:
— Отож, помните того парубка, що під грушею лежав?
— Помнимо.
— А ту дівчину, що нам воду давала?
— Так.
— Тож вони будуть парою.
— Боже, за що ж ти так караєш дівчину?
— А якщо я двох ледацюг попарую! Що ж тоді буде?
Притча Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жив чоловік. І вже він був старий-старий і було у нього три сини. І всі три сини жили окремо, у кожного з них був будинок, сім’я і було своє господарство. Ті три сини не слухали батька. І весь час вони один з одним сварилися: кому чогось не вистачало, він звинувачував брата. А другому також чогось не вистачало, він теж звинувачував брата. І коли батько був дуже старий, він їх всіх трьох покликав та й каже:
— Діти мої! Я вже буду помирати, а перед тим вам дам одну хорошу пораду. Щоб ви після моєї смерті жили всі в мирі один з одним.
А вони кажуть:
— Ми не можемо!
А батько й каже старшому:
— Принеси мені віника.
Він приніс віника. Батько взяв та й вирвав з віника кожному по прутикові і каже:
— Ламайте.
Поламали вони. А потім отець дає старшому синові віник і каже:
— Ану, віник ламай.
Син не зміг його зламати. Тоді батько говорить:
— Бачите, якби ви й далі були кожний порізну, то ви б як оці прутики ламались. А як ви отак будете всі у рідні своїй зв’язані та будете знати брат брата, то будете такі міцні, як отой віник. От чого на світі усі живуть, бо вся рідня «в’яжеться одним віником». А чого не треба віник старий викидати, а палить? Тому, що він згорає і з нього зостається прах, а людина приходить із землі, з праху і людина йде в землю, в прах.