Про Хому Невіруючого
Українська народна казка Поділля

У мальовничому куточку нашого краю побіля самого лісу розкинулось невелике село. Всього лише три вулиці було в ньому. На перехресті цих вулиць на невеликому горбку височіла церква. Кажуть, ще у XVIII столітті з дерева побудована. Люди в селі були роботящими, привітними, щонеділі відвідували святий храм. Але, як кажуть, в сім’ї не без виродка.

Жив у тому селі чоловік на ім’я Хома. Не ледачий, добрий господар, але хвалько — страх! Уже й жінка його всовіщала:

— Не хвались, тільки богу молись, бо саме він дає нам все, що маємо.

Не прислухався Хома до жінчиних слів.

— Це ж я своїми руками все добро придбав, а ти кажеш, що господь дав.

Не бачили односельці Хому в церкві, бо він вважав, що нема чого туди ходити. Треба тільки завзято працювати, то й добра наживеш. Але одного разу чоловік змінив свою думку.

Було це саме перед Різдвом Христовим. Подався Хома в ліс — хмизу набрати. Снігу випало мало, то й іти було легко. Спустивши голову і думаючи про своє, чоловік брів лісом у його гущавину, там більше сухого гілля. Та ось щось ніби його зупинило. Він вкляк на місці, затамувавши подих. Підвів голову і жахнувся — перед ним стояв великий і, напевне, голодний вовк.

«Пропав я», — подумав чоловік і гукнув на вовка.

А той стояв і пильно дивився на Хому.

«Що ж його робити? — крутилося в голові. — Кого гукати на поміч у лісовій глушині?» І раптом виникла сама собою думка:

— Господи! Спаси і сохрани мене, врятуй мою грішну душу. Молю тебе, Господи, не дай загинути наглою смертю.

І раптом вовк повернувся і пішов поволі геть від Хоми. А той стояв і не міг отямитися, не вірив у чудо, що сталося. Прийшовши додому, чоловік довго ходив у задумі. Увечері розказав жінці, що з ним сталося в лісі. А на ранок побачили односельці Хому в церкві. Тихо з опущеною головою стояв він перед святими іконами і дякував богові за врятоване життя і все, що у нього є.