Про братів наших менших
Українська народна казка Поділля

Ми щодня вигулюємо наших песиків і пестимо наших котиків. Ми звикли до них і сприймаємо ці маленькі істоти, як частинку свого життя. Важко уявити, що такі ж самі тваринки ще в сиву давнину були частиною життя наших далеких пращурів. Тільки от, сприймали вони їх зовсім по-іншому.

Приміром, прадавні українці вважали, що собаку створив диявол з глини, ще й без шерсті. А от хутром нашого вірного друга нагородив уже бог. Було це так.

Зліпив бог людину з глини і поставив сохнути, наказавши собаці стерегти її, а Сам пішов Собі. Ось собака стеріг, стеріг, замерз і заснув (він тоді голий був, без шерсті). Йшов мимо чорт, угледів людину, роздер навпіл її груди, нахаркав туди, тоді склав, як було, і знову поставив. Повертається бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина раптом почала харкати. Бог тоді до собаки:

— Як же ти не встеріг?

— А я, — каже, — Господи, замерз, та й заснув. Дай мені шерсть, тоді вірно стерегтиму.

Бог дав йому після того шерсть, а людина так і зосталась назавжди вже з харкотинням.

Інша легенда говорить, що собаки спочатку жили у воді, а лише потім почали жити на землі. І ось, як це сталося.

Якось ішов чоловік на полювання і, зустрівши двох звірят, запитав, звідки вони. Звірята відповіли:

— Ми жили у воді, а тепер житимемо на землі.

— Як ви зветеся? — спитав чоловік.

— Собаки.

— Як я можу пересвідчитися?

Собаки вийняли свої документи й показали йому. Тоді чоловік той каже до них:

— Дивіться, вам дозволено жити на землі всього лиш один рік, а по закінченні цього часу знову треба йти у воду.

Через рік зустрівся він з тими ж звірятами і став сварити їх за те, що й досі живуть на землі, коли термін вже вийшов.

— Без документа нам не можна йти у воду, — відповідали звірята.

— А де ж ваш документ?

— Ми віддали котові.

— Ходіть же й візьміть його в кота.

Собаки пішли до кота і зажадали в нього свій документ, але документа в кота вже не було: його вкрали миші і з’їли. Так собаки мусили залишитися на землі й живуть на ній дотепер. Тому й нині людина переслідує собаку, собака — кішку, а кішка — мишей; і собаки, й коти і миші завжди будуть між собою непримиренними ворогами.

Ще одна легенда по-іншому пояснює ворожнечу між собаками та котами.

Якось був такий неврожай, що гинули від голоду і люди й собаки. Один собака пішов до бога просити хліба. Бог дав йому потрошку всякого нив’я, дав до того ж і розписку. А в тій розписці було сказано: що сам господар їстиме, те щоб давав і собаці. Повернувся собака додому, віддав господарю все те нив’я. Господар засіяв його — вродило. їсть сам господар, і собаці дає те ж саме. Ходить собака подвір’ям і мокне в негоду під дощем. Приходить він до кота й каже:

— На, братику-котику, тобі цю цидулочку: ти — в хаті, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка ніколи не змокне.

Сидить собі кіт у хаті, а коли надворі похолоднішало, він заліз у піч. Господиня розпалила в печі, а кіт як вистрибне звідтіля, та й забув прихопити із собою з печі розписочку. Варить господар собі їсти, та вже більше й не дає собаці того, що сам їсть, а замішує висівки, дає помиї. Собака бачить, що господар не дає йому вже більше того, що їсть сам, прийшов до кота й питає:

— А де та цидулочка, що я дав тобі на зберігання?

— Я, — каже кіт, — сидів у печі, грівся, а господиня раптом розпалила піч. Я вискочив, та й забув у печі цидулочку, то вона там і згоріла.

Відтоді собаки стали шарпати котів, і ніколи вони не можуть ужитися.

Отак давні українці розповідали одне одному про наших вірних приятелів.

Про кота також є цікаві перекази. Його чомусь вважали чистішим за собаку, казали, що він створений богом. Проте, розповідають, що кіт також володіє деякими недобрими властивостями. Про це оповідає легенда Ушицького повіту.

Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити Єву. Пресвята Діва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цієї рукавиці зробився кіт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кіт і походить з рукавиці Пресвятої Богородиці, він усе-таки тварина нечиста, бо з’їв чорта.

Також з нашими улюбленцями пов’язані деякі українські народні прикмети. Зокрема, якщо собака риє ямки, то хто-небудь помре у домі, якщо виє — буде пожежа. Якщо до когось приблудиться кіт, то людина неодмінно зубожіє; і навпаки, якщо приблудиться собака, то це — на щастя й достаток.

Отже, тепер ми знаємо про наших улюбленців більше. Правдиві це історії чи ні — вирішувати кожному особисто. Головне, щоби ми ніколи не переставали любити наших менших братів.