Про білочку
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному лісі якось проживала білочка, що завжди щось в когось позичала. А віддавати вже й забувала.

Одного разу пішла вона до вовка позичити сокиру, щоб дім побудувати. Вовк дав їй сокиру. А незабаром і йому вона знадобилася, щоб нарубати дров до обіду. А білочка її все не несе.

Пішов господар по річ свою сам. Прийшов до білочки, і побачив, що сокира його висить на гілочці, вже і поіржавіла, бо ж на дощі весь час була. А білочка про неї забула.

Забрав Вовк сокиру, відчистив, нагострив. Але білочці жодного разу більше нічого не давав.

Отож і люди є такі: як їм потрібно, то візьмуть, а віддавати забувають, а то бува ще й поламають. Тож, якщо взяв: покористуйся й швиденько віддай назад і не ламай, а бережи чуже добро ще краще, ніж своє.