Про ведмедика
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного весняного ранку прокинувся ведмедик після довгої зимової сплячки і йому дуже захотілося дізнатися, що таке зима.

Він виліз із барлога, побачив шпака на гілці дерева і спитав у нього:

— Що таке зима?

— Зима — це коли холодно і всі шпаки відлітають у теплі краї, — відповів птах.

Не зрозумів ведмедик, що таке зима і вирішив спитати у дерева.

— Це довгий сон. Зима вкриває нас білою пухнастою ковдрою, а іноді дарує холодне вбрання з інею, — відказало дерево.

Знову не зрозумів ведмедик і вирішив спитати у білочки, що таке зима.

На це вона відповіла:

— Зима — це білі холодні мухи, вони падають з неба на землю і жодний птах їх не ловить.

Не зміг розібрати ведмедик і синиччине пояснення, тому пішов шукати ще когось, хто зміг би йому розповісти про зиму. Зустрів він сонце і спитав. А сонце відповіло:

— Зима — це легкі пушиночки, які всю землю вкривають срібною ковдрою. Починаються люті морози та падає білий сніг. Коли малі діти виходять гуляти та в сніжки грати, то в них рум’яніють щічки від тих морозів. Але я не можу зігріти їх своїми промінцями.

Втомився ведмедик від тих походеньок. Чи зрозумів він, чи не зрозумів про зиму, та вирішив одне. Краще йому спати у рідненькому теплому барлозі та чекати весни.