Про вовка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось вовк шукав собі їсти. Забрів у село. Куди не поткнеться, кругом ворота зачинені і собаки дуже гавкають. Сумний вовк підійшов до крайньої хати, що над ставом, став під вікном і слухає. А в цю хвилину в хатині дитина плакала і вередувала. Мати її втихомирювала, але нічого не могла зробити. Дитина не переставала плакати. Баба почала лякати дитину, щоб та заспокоїлась.

— Цить, не плач, а то зараз оддам вовкові! Зараз замовкни! Вовче, візьми Толика. Іди та візьми його!

Як почув це вовк, дуже зрадів, що буде їсти дитину. Він подумав, що баба подасть йому Толю у вікно. Хлопчик злякався, замовк, тільки зрідка схлипував, а баба почала його втихомирювати:

— Толичок-розумниця, він не буде плакати, я його не оддам вовкові, ми вовка проженемо. Іди звідси, вовче! Толик вже не плаче. Бач який! Він хоче Толюню з’їсти! Забирайся, вовче, від нас, а то як візьму коцюбу, то я тобі всю голову розчавлю!

Вовк злякався, побіг од хати і дума собі: «Нема тепер у світі правди. Кажуть, що люди розумні, а вони ніколи не роблять того, що кажуть. Кажуть одне, а роблять, навпаки, зовсім інше!».