Про граба
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід і баба. Посадили вони у хаті під лавкою граба. Ріс, ріс граб і до лавки доріс. Баба питає в діда:

— Що будемо робити? Граба рубати, чи лавку приймати?

Дід каже:

— Лавку приймати.

Росте граб далі. Ріс, ріс і до стелі доріс. Баба до діда:

— Що, діду, будемо робити? Граба рубати чи стелю приймати? Дід каже:

— Стелю приймати.

Прийняли стелю. Росте граб далі, і доріс до стріхи. Баба до діда:

— Що будемо робити — граба рубати, чи стріху розшивати?

Дід каже:

— Стріху розшивати.

Розшили стріху, і росте граб далі. Настала зима. На грабові осипалося листя і в хату намело багато снігу. Баба питає в діда:

— Що будемо робити — граба рубати, чи стріху зашивати?

Дід каже:

— Будемо граба рубати, бо не перезимуємо.

Оце вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Про граба
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі та були собі дід і баба. Та й посадили під столом граба. Граб ріс, ріс та й до столу доріс. Каже баба дідові:

— Бери, діду, сокиру та рубай у столі дірку.

Узяв дід сокиру та й прорубав у столі дірку. Граб ріс, ріс та й до стелі доріс. Каже баба дідові:

— Бери, діду, сокиру та рубай у стелі дірку.

Узяв дід сокиру та й прорубав у стелі дірку. Граб ріс, ріс та й до стріхи доріс. Каже баба дідові:

— Бери, діду, сокиру та рубай у стрісі дірку.

Узяв дід сокиру та й прорубав у стрісі дірку. Граб ріс, ріс та й до неба доріс. Подивився дід на того граба та й каже:

— Полізу я, бабо, на небо, подивлюся згори на землю, чи все звідти видно. Як люди живуть, що вони роблять, чи й справді бог з неба все бачить.

Не пускала баба, та дід не послухав. Поліз. Лізе один день, лізе другий день, а на третій, як упав, та тільки бабу злякав. Вона йому й каже:

— Ну що, дурню, вхопив бога за бороду? Подякуй, що живий лишився.

Казці кінець. А хто зрозумів — молодець.