Про дві дочки
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила жінка і в неї було дві дочки. Одна рідна, а друга нерідна. Для рідної дочки жінка робила все, а над другою знущалася.

От одного разу нерідна дочка прала коло криниці. Брудний одяг, що лежав в кошику, поклала на криницю. Поки дівчина прала, решта одягу з кошиком упала у криницю. Дівчина, плачучи, побігла до матері і розповіла все, що сталося. Мати накричала на дочку, ще й веліла дістати кошик.

Бідолаха полізла у криницю і зустріла вишню. Та й питає:

— Вишне, люба, ти не бачила кошик з одягом?

— Ні, не бачила, — відказала вишня, — он спитай у тітоньки груші.

Дівчина підійшла, привіталася до груші й питає:

— Грушко, не підкажеш, де впав мій кошик з одягом?

— Бачила, дівчинко, он він у тій хатині.

Дівчина чим ближче підходила до хатини, тим їй ставало страшніше. Вона зайшла у будинок і побачила там на ліжку хвору жінку. Добра дівчина допомагала жінці, прибирала, мила посуд, господарювала.

Одного разу засумувала дівчина, а жінка й питає:

— Чому ти така сумна?

— Я сумую за мамою та сестрою.

Трохи подумавши, хвора жінка схопила дівчину за руку й вони побігли до брами. Нерідна дочка стала на браму і її вмить осипало золотом. Дівчина не встигла подякувати добрій жінці, як опинилась вдома. Тільки вона вилізла з криниці як півень заспівав:

Повернулась наша трудівниця вся в золоті!

Повернулась наша трудівниця вся в золоті!

Мати навіть не розпитувала, де дочка скільки золота дістала. І тут же наказала рідній дочці полізти у криницю.

Рідна дочка полізла у криницю і пішла аж до самої хатини мовчки, не вітаючись ні з ким. Зайшла в хатину, побачила хвору жінку, сіла на стілець і сидить. Жінка каже:

— Допоможи мені прибрати в хаті.

А ледащо відповідає:

— Мені ніхто не казав, що ще треба тут працювати.

Жінка взяла дівчину за руку й повела до брами. Ледащо тільки стала на браму, а її осипало смолою. Повернулася дочка додому. А півень знов співає:

Повернулося наше ледащо все в смолі,

Повернулося наше ледащо все в смолі.

Мати розпитує дочку, чому вона в смолі, а не в золоті. Дочка тільки знизує плечима. Та мати більше нічого не сказала, а мовчки почала вимивати смолу на дочці. Мила, мила та не могла вимити. Так і залишилася вона в смолі.