☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про зайчика Вуханя і пуголовка Квака
Українська народна казка Полтавщини

Одного чудового весняного дня в зеленому лісі під великою пухнастою ялинкою в родині зайців народився маленький зайчик. У нього були такі гарні довгі вуха, що мама і тато назвали його Вуханем. Усю весну зайчик жив під ялинкою і дуже боявся відходити далеко від господи. Тато-заєць казав дружині:

— Ну й страхопуд росте в нас, усього боїться. Як він буде жити на світі?

І ось одного разу Вухань вирішив іти знайомитися з навколишнім світом. Чимчикував зайчик по лісу і помітив між деревами якийсь блиск. Це було лісове озеро. Вуханю стало цікаво, що то таке. Він підбіг до плеса і побачив, що там хтось є. Зайчик сполохано запитав:

— Ти хто?

— Я пуголовок Квак, — відповів невідомий.

— А я зайчик Вухань.

— Давай товаришувати.

— Гаразд.

Так і розпочалася їхня дружба. Тепер Вухань не сидів вдома. Мама-зайчиха навіть була незадоволена, коли зайчик не встигав повернутися додому на обід.

Проминуло тепле літо і дощова осінь. Настала зима. Одного дня Вухань, як завжди, прибіг до озера. Але Квака там не було, і на великий подив Вуханя, води, від якої у нього були постійно мокрі лапки, теж не було. Усе озеро було гладеньке і блискуче. Зайчик повернувся додому й усе розповів татові. Тато пояснив йому, що плесо замерзло до весни.

Вухань щодня бігав до озера, але там нічого не змінювалося. І ось нарешті сонечко почало світити яскравіше, Сніг почав танути, зазеленіла перша травичка, і з’явилися проліски. Заєць побіг до озера з надією побачити там свого друга. Але на місці їх зустрічі сиділа велика зелена жаба. Вухань злякано запитав:

— Ти хто така?

— Вуханю! Невже не впізнаєш!? Це я, Квак!

— Не може бути, — відповів Вухань.

— А ти подивися на себе, — сказала жаба.

Вухань подивився на своє відображення у воді і побачив великого сірого зайця.

— Ми просто виросли, — сказав Квак.

Вухань усе зрозумів і засміявся.

Їхня дружба тільки міцнішала з роками. Ще не раз озеро покривалося льодом, а в зайчика з’являлася нова шубка.

Рано навесні, коли наставав марець, на березі лісового озера можна було побачити дивну картину: жаба і заєць весело розмовляють і сміються. Хоча, що тут дивного, адже вони давні приятелі.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

11 (4617). Про зайчика Вуханя і пуголовка Квака. СУС — . Записано 2008 року. Журавель Ольга Павлівна (1950). Полтавська область, Лохвицький район, Червонозаводське