Про золоті черевички
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік і жінка. Була в них дочка. Коли мати захворіла, то перед смертю сказала чоловікові:

— Одружишся на тій жінці, на кого підійдуть мої золоті черевички.

І померла. Сумував, сумував батько за жінкою. Потім узяв черевички і пішов шукати дружину.

Довго ходив. Прийшов додому і зажурився. Дочка взяла та й наділа ті черевички. А вони якраз на її ногу. Батько глянув на дочку переляканими очима. Що ж робити? Адже це було останнє слово дружини!

Дочка з жахом глянула на батька і побігла до ворожки. Ворожка сказала, щоб вона загадала батьку три бажання. Якщо він їх виконає, тільки тоді вона вийде за нього заміж. Батько погодився. От вона йому і каже:

— Поїдь за границю і купи мені плаття Зорі.

Дівчина думала, що батько не повернеться. Пройшло півроку. Батько привіз плаття Зорі.

Другим бажанням було, щоб привіз плаття Місяця. Поїхав батько знову. Не було його рік. Привіз плаття Місяця.

Третім бажанням було, щоб він привіз плаття Сонця. Не було батька два роки. А потім повернувся із платтям Сонця. Дочка нагодувала батька, поклала відпочити, а сама знову побігла до ворожки. Ворожка їй сказала:

— Тікай з дому.

Дівчина взяла плаття, черевички і пішла з дому. Найнялася вона у пана пасти індики. Довго батько шукав дочку, але так і не знайшов. Вона робила із себе стару бабу, ходила брудна, невмита, лице замазувала сажею, щоб її ніхто не пізнав.

Одного разу панич, у якого працювала дівчина, зібрав бал, щоб вибрати наречену. Вона вмилась, одягла плаття Зорі, золоті черевички і пішла на бал. Паничеві дуже сподобалась дівчина, він від неї не відходив, але вона все-таки втекла.

Через півроку панич знову збирає бал. Всі готуються, а вона пасе індики, замазана така. Ось іде панич. Вона спитала його, куди він іде. А панич ударив її батогом і поїхав. Дівчина вмилася, наділа плаття Місяця і пішла на бал. Як побачив її панич, більше від неї не відходив. Спитав:

— Звідки ти?

Вона відповіла:

— 3 міста Батоги.

І втекла. Шукав панич, шукав це місто, але так і не знайшов. Через півроку знову збирає панич бал. Вона, замурзана, знову питає його:

— Куди ви їдете?

Він відповів:

— Паси індики!

Тоді вона одяглася в плаття Сонця і пішла на бал. Як зайшла вона у палац, то все враз засяяло. Він знову від неї не відходив і надів на її палець золоту обручку. Згодом запитав:

— Звідки ти?

Дівчина відповіла:

— 3 міста Індики.

Пообіцяла, що зустріне його там, коли він приїде, і знову втекла. Через деякий час він знайшов місто Індики. Зібрався він їхати і наказав, щоб йому напекли пишок. Куховарки не встигали і попросили дівчину замісити тісто. Коли вона місила, обручка зсунулась і впала у тісто.

І ось під’їжджає панич. Дівчина злякалась і сховалась у свою кімнату.

Напекли пишок, піднесли паничеві. Коли він розломив одну пишку, то побачив ту обручку, що подарував цій дівчині. Він став питати, хто місив тісто. Пообіцяв, що заплатить тому, хто скаже правду. Вони і признались йому, що місила дівчина, яка пасе індики.

Тоді він пішов до дівчини, Взяв її за руку, сказав, щоб умилась, одяглась і повів до свого батька.

Згодом відгуляли весілля. Після весілля поїхали вони до її батька, але живим його не застали.

— Помер з туги, — сказали люди.