Українські народні казки
А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Про козу-дерезу

Українська народна казка про тварин

Був собі дід та баба, і у їх було дві дочки: одна Горпинка, а друга Кулинка. Накупив дід коз і загадав їх пасти старшій дочці. От Горпинка пасе коз да й пасе цілий день, а увечері напоїла да й гонить додому. А дід став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи пили ви, чи їли? А кози й одказують діду:

— Ні, дідусю, не пили ми нічого і не їли; тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Розсердився дід на свою старшу дочку та й прогнав її із своєї хати. На другий день посилає дід пасти коз свою другу дочку, Кулинку. Пасла вона коз цілий день, а увечері напоїла їх і погнала додому. Дід ізнов став на воротях у червоних чоботях да й питає коз своїх:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, не пили і не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Дід і цюю дочку прогнав од себе. На третій день посилає дід пасти коз свою бабу. Баба пасла коз цілий день і увечері напоїла їх да й жене додому. Дід став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, не пили й не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Дід і бабу прогнав од себе. На другий день жене сам дід пасти кози. Пасе да й пасе, аж до самого вечора, а ввечері напоїв їх да й погнав додому. А сам забіг вперед, став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:

— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?

— Ні, дідусю, і не пили, і не їли; тільки як бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.

Розсердився дід і давай різать усіх коз, а одна коза якось і втекла у ліс. Біжить коза, не оглядується. Коли на дорозі стоїть хатка. А в тій хатці жив заєць, і його тоді не було дома. От коза убігла у хатку, залізла на піч да й сидить там. Коли прискакав до неї зайчик. Чує, аж там ворочається щось таке. От він і питає:

— Хто єсть у моїй хатці?

— Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами і ніжками затопчу, хвостиком замету.

Ізлякався заєць да й втік із хати, сів під дубом да й плаче. Іде коло його вовк і питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— В моїй хаті живе якийсь страшний звір, ніде мені тепер і жить.

— Не плач, зайчику, я пойду і вижену його. Пішов вовк до хати зайця і питає:

— Хто тут такий у заячій хаті?

Коза отвітила йому так само, як і зайцю.

Ізлякався вовк — дай, боже, ноги! Ізнов заєць сів під дубом да й плаче. Іде коло його лисичка.

— Чого ти, зайчику, плачеш? Зайчик розказав і лисичці своє горе.

— Не плач, зайчику, ось я пойду його зараз вижену.

Прийшла лисичка до зайчикової хати і каже:

— Хто, хто в заячій хаті?

Коза і їй так же отвітила. Лисичка злякалась та й утікла в ліс. Аж ось лізе рак.

— Чого це ти, зайчику, плачеш? Заєць і раку розказав.

— От же я вижену його!

Поліз рак у саму хату, зліз на піч та як ущипне козу за... Коза з переляку як упаде з печі да на піл, і дух випустила; а заєць з раком стали умісті жить да поживать да добра наживать.

Походження та примітки

Про козу-дерезу. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 212. Зап. В. Криницький у с. Гнідин Остерського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор 128—129.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

СУС 212