☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про куму смерть і бідного чоловіка
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі бідний чоловік, мав шестеро дітей. І породилося семе. Він хотів його охрестити, та бідному ніхто не хотів іти в куми. Ходив він по цілому селу, аби де найшов кумів, та й вийшов за село. Іде долиною, а напроти него іде жінка і питається:

— Де ти йдеш, чоловіче?

Він навіть не хоче з тою жінкою говорити. Але вона як пристала до него, він сказав:

— Іду шукати кумів, бо хочу дитину охрестити. А вона йому:

— Я можу бути за куму.

Він потішився, що є кума, але каже, що кума нема. А вона:

— А в церкві дяка нема? Він каже:

— Є дяк, але він не піде мені в куми, бо він багатий.

— Я його примушу.

Вернувся він з тою жінкою, взяли дитину, понесли до церкви, хотять хрестити. Ксьондз питається:

— А де кум? Тота кума каже:

— А дяк не буде?

Той відмовляється. Тоді кума каже:

— Ви відмовляєтеся від хреста?

І пішов дяк за кума. Охрестили дитину та й понесли її додому. Поклали дитину в хаті, і кума йде геть. А він за нею.

— Ти — моя кума, а я не знаю, що ти за одна. Вона йому:

— Я, — каже, — сама смерть. Він питається:

— Доки мені так мучитися бідному?

— Ходи зо мною, я тобі покажу, доки будеш мучитися.

Йде вона під цвинтар, махнула рукою, відтворяються двері, і вона йому каже:

— Не дивися нікуди, тілько туда, куда я.

Ідуть вони, і нічого не видко, тілько свічки світяться. Привела вона його до тих свічок і показує йому його свічку. А вона тілько до половини згоріла. Каже йому кума:

— Ти ще тілько маєш жити, кілько вже прожив. Вийшли вони відти геть, а вона дає йому зілля і каже:

— Я тебе роблю великим лікарем — будеш лікувати слабих. Як прийдеш слабого лікувати, будеш його купати і кинеш у воду трошки того зілля, а я тобі там покажуся. Як покажуся у слабого коло голови, то скажеш, що за три дни слабий підойметься. А як покажуся коло ніг слабого — за три дни слабий помре.

І ще каже:

— Все, я йду геть, а ти — лікуй слабих.

Прийшов він додому, а в сусіди, його кума, слаба донька дванадцятирічна. Той кум багач. А дитина вже дванадцять років, від самого народження, слабує. І каже той кум:

— Дивися, в тебе породилося семеро дітей. І не слабують, і не вмирають. А в мене одна донька і дванадцять років слабує. А той бідний каже йому:

— Якби ти хтів, я би твою доньку лікував, і вона за три дни або померла би, або вилікувалася і була здорова.

Багатий каже:

— Лікуй, куме. Як вилікуєш мою доньку, даю тобі фіру збіжжя. А він йому:

— Я буду лікувати, і вона або за три дни помре, або за три дни стане на ноги.

— Най буде, — каже кум, — або сюди, або туди.

Той дав приказ загріти води, буде слабу купати. Зачав її купати, а в кімнаті нікого нема, тілько слаба і він. Миє він її і дивиться то коло голови, то коло ніг. Чи встане дівчина за три дни, чи помре. І показалася кума коло голови! Він дуже потішився, бо дівчина буде жити, а він заробив фіру збіжжя. Кличе він маму тої слабої й тата. Та й каже їм:

— Ваша донька за три дни стане на ноги.

І так ся стало, за три дни вона стала на ноги. Багатий кум іде до бідного й каже:

— Ходи, куме, забереш собі тото, що я піймив.

Він пішов, забрав собі фіру збіжжя і став з дітьми ліпше жити.

Чує цар: в такім і такім селі є лікар, що вилікував слабу, яка дванадцять років слаба була. Збирає своє військо і йде шукати того лікаря. Відшукав його і каже йому:

— Чоловічку, збирайся, поїдеш зо мною. Чоловік питається:

— Чого?

Цар йому каже:

— В мене син слабий вже дванадцять років. Ні життя, ні смерти. А той бідний напудився царя.

— Я не знаю, як лікувати, я не вчився.

Але цар дав приказ забрати його, і військо його забрало. Привели його до царя, а він думає, що його кума туди не прийде, бо цар далеко. Вона не зможе прийти й відшукати його. Дав йому цар добу відпочити, він відпочив і приступає до роботи. Зачав слабого купати в окремій кімнаті. Нікого там не було. Миє він слабого і дивиться то коло голови, то коло ніг. І побачив свою куму коло голови.

— Ну, — каже, — слава богу, що ти мені помогла.

Каже цареви:

— Ваш син за три дни стане на ноги.

І так ся стало — за три дни став хлопець на ноги. Цар потішився, що син ходить. Бідний хоче йти додому — цар його не пускає. Поїхало царське військо, забрали його жінку й діти і привели до царя. Цар йому збудував дім, він жив у царя і лікував слабих: котрих лікував, а котрі вмирали.

За якийсь час постарівся. І думає, що треба куму перехитрити. Замовив собі таке ліжко, що як потисне на кнопку, ліжко крутиться. Приходить кума, стала коло ніг, а він подивився на куму та й потиснув кнопку. Ліжко покрутилося, а вона йому каже:

— Верти й крути, а вмерти треба. Свічка твоя згоріла і тобі конець. Розбився горнець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 27 січня 1994 року Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)