Про легіня, який полюбив упирицю
Українська народна казка Бойківщини

Був собі хлопець-одинак та й полюбив собі дівчину-одиначку. Ходив до неї півроку і все чогось худнув. Мама питається: — Слухай, синку, чи не слабий ти, що так худнеш? Він каже: — Ніт, мене нічого не болить.

— Щось то, — каже, — з тобою не те. Ти собі мусиш давати раду. А там була ворожка. Він пішов до тої ворожки й каже:

— Слухайте, скажіть ви мені правду. Вона взяла в нього руку і каже:

— Синку, ти ходиш до дівчини. Та дівчина — упириця. Вона, — каже, — з тобою через ніч кругом все об’їде. А її мама — старша упириця. І ти не знаєш, що твоя дівчина на тобі їздить. Як ти ще до неї походиш два-три місяці, вона тебе замучить і ти помреш. Лишай її геть.

Він каже:

— Я не можу її лишити, бо вона би щось мені зробила.

— Нічого, — каже ворожка, — ти піди на ярмарок і купи собі новий кантар. Такий кантарок, що на коня ся надіває...

А він все йшов до неї в той самий час.

—...Прийди до неї на десять-п’ятнадцять минут скорше. Стань собі за двері, сховайся і стій. Вона вийде пізніше, в той час, коли ти мав приходити. Вийде, подивиться й скаже: «Ба що його нема? Він уже мав бути». І піде в хату. А через півгодини вийде ще раз, і вже буде в неї вогень з рота шкварчати. «Ну, я з ним справлюся». І піде знов у хату. І вийде третій раз та й скаже: «Ну, я його зітру з лиця землі. А може, він ще прийде?» А ти кинь на неї кантарок і гойкни: «Пр-р-р!» І з неї зробиться кобила...

Він так зробив. Кинув на ню той кантарок, як вона вийшла третій раз, і стала вона кобилою. Він пригнав її додому. І де в селі що треба було кому зробити, він усе нею робить. А вона, та кобила, годна, за пару коней везе.

Фурманив він нею сім років. А в сім років вона зробилася дівчиною і йде до свої мами вмирати. Вмирає й каже так:

— Як я вмру, маю ночувати три ночі в труні у церкві. І хай зі мною там ночує три ночі хлопець, який до мене ходив і якого я любила. І ви, мамо, маєте тут з ним три ночі ночувати. І пильнуйте, аби його не задушили упирі. Заховайте його. Бо буде дванадцята година, і буде біда. Як пробудете з ним у церкві одну ніч, запишете йому третю часть мого маєтку. А як добудете з ним усі три ночі, то весь мій маєток на нього запишіть.

А була вона дуже багата.

Померла дочка, і стара сказала йому, що він має три ночі в церкві ночувати, а за це дістане маєток померлої. Але вона то знає, що має бути в церкві, а він не знає. І думає стара: «Де його спрятати?» А вона його дуже любила, та стара упириця, ліпше, як свою доньку.

А там у престолі є такі дверці. Прийшли вони із старою ввечір у церкву, вона відчинила ті дверці, заховала його там, а сама сіла на стільчик і сидить.

Дванадцята година. Мертва встає з труни і починає його шукати. Налетіли в церкву упирі, і шукають його, і шум по церкві пішов. А він нічого не видить, бо закритий. Вони шукають його і не можуть найти. А мертва ходить по церкві і теж шукає. І запіяв кугут, і всі упирі зникли, а мертва лягла в труну.

Рано вийшли вони із старою з церкви, а він питається:

— Мамо, що то за шум такий був у церкві?

— То, — каже, — тобі ся причуло. Вона не хоче йому страху завдавати.

Стара знає, що на другу ніч буде трудніше. І думає вона: «Де його спрятати?» Прийшли вони ввечір до церкви, і вона знов його в якийсь там куток заховала. І знов о дванадцятій годині встала мертва з труни, знов глядає його. І налетіла повна церква упирів. А стара сидить коло схованого хлопця на ящику і т’собі не підпускає нікого. Але минула та година, запіяв кугут, і жертва лягла в труну, а всі упирі зникли.

Рано прийшли вони додому, стара знов записала йому третю часть маєтку померлої.

— Як переночуєш третю ніч, запишу тобі весь маєток. Прийшли вони третій вечір до церкви. Де його сховати? Бере вона його загортає в пакунок і підтягує в середній бані вгору, туди, де павук прип’ятий. Він висить угорі, а вона сіла там, де все сідала.

Дванадцята година, встала мертва з труни, ходить по церкві й шукає його. Злетілися упирі і нічого не питаються, друлили стару геть і шукають його там, де він вчора був — нема. Прикачується в церкву антихрист без рук і без ніг. Лиш котиться. Кажуть йому упирі:

— Нема його тут. А той каже:

— Нате оце зілля і запаліть його. Як він учує дим від того зілля, то зразу вмре.

І закурили вони тото. Зразу дим почав розстелятися всюди долом.

Підходить догори, догори, вже вище хорів доходить. Та запіяв кугут, і дим уже не вартий нич. Всі упирі зникли.

А він у ті бані висить. Коли дим зник, вона спустила його. Приводить додому і записує йому цілий свій маєток. Він жениться, бере собі бідненьку дівчину, котра не мала ні тата, ні мами — сирітка була. І живуть вони собі ще й по нинішній день.

А молода упириця, що мертва лежала в церкві три дни, була похоронена.