Про мужицьке щастя
Українська народна казка Буковини

В одного чоловіка було два сини. Поділив він їх пополовині своїм полем. Посіяли обидва сини жито: в одного хороший урожай, а в другого — лиш синоцвіт. Каже його жінка: — Йди, чоловіче, та попантруй, що там з нашим полем робиться.

Пішов він на ніч у поле і ляг там спати. В половині ночі почав наросювати дощ. Дивиться він — щось мріє. Підійшло щось, вириває жито на його полі і садить на братовому. А то було братове щастя. Приходи він до него — та й хап його.

— Що ти робиш? — питає.

— Хіба не бачиш? В тебе беру, а брату садю. Бо я — братове щастя.

— Як ти братове щастя, то ти повинне знати, де ж моє щастя.

— Твоє щастя — робити коцюби та продавати на базарі. Наробив він коцюбів, а вивезти немає чим. Та й проси брата: — Дай, братчику, коней, щоб я вивіз коцюби на базар.

А брат каже:

— Іди геть з подвір’я. Не шукай тут нічого. Що, в мене коні для коцюбів?

Заплакав бідний брат та й вийшов за ворота. А назустріч йому йде кум.

— Що ви, куме, такі заплакані?

— Не питайте. Наробив коцюбів, а відвезти на базар нема чим.

— То беріть, куме, мої коні. Я не буду брати плати. Щось купите коням їсти, та й це буде плата.

Зраділо в чоловіка серце, запрягає він коні у фіру, складає коцюби та й їде на базар. Їде та й їде, а назустріч йому пан. Та й каже:

— Що ти, мужичок, везеш? А той відповідає:

— Коцюби, пане. Нема відки жити, діти їсти хтять.

— А що ти хоч за те, щоб я напаскудив на них, на твої коцюби?

— Рубля.

Дає пан мужикови рубля та й вилази на його фіру. Розціплює пояс, а тут їде другий пан. Встидно стало цему панови, скочив він з воза, сів у свою бричку і сказав кучерови:

— Поганяй.

А свій черес пан лишив на возі, на тих коцюбах. І був той черес повний золота. Пан від’їхав, мац — череса нема. Він до кучера:

— Завертай коні. Я лишив черес з грішми на фірі в мужика. Доганяють вони ту фіру. Пан каже:

— Ей, мужичок, там я в тебе щось лишив!

— Те, що ви надули, — сказав мужик. Панови стало встидно та й поїхав він геть.

А чоловік приїхав на ярмарок, швидко порозпродував ті коцюби і пішов купити собі чавунчик. А той торгівець був новий та й не знав ціни. Каже він:

— Я спитаю пана.

А купець, власник того магазину, заходить та й каже:

— Ей, мужичок, дай три рублі, то весь магазин буде твій.

Він думав, що в мужика зовсім нема грошей. А мужик вийняв три рублі та й дав. Мусив купець віддати йому магазин, бо він це при всіх людях сказав. Так мужик став хазяїном магазину. А той продавець каже до него:

— Пане, будете другого продавця брати чи я буду торгувати?

— Ти будеш торгувати, другого брати не буду.

Купив він коням два мішки ячменю та й відганяє коні до кума. А кум побачив мішки на возі та й кричить:

— Куме, ви забули два пішки!

— То я купив коням, щоб їли.

— Та де так багато купувати! Це забагато, куме, візьміть їден мішок.

— Беріть, коні мені ще пригодяться.

Перебирається він жити в город, до свого магазину. Кум перевози його туди. А брат молотив молотаркою пшеницю і приїхав до него в магазин за валом до машини. Та й ніяк не може згодитися з продавцем ціною. Каже:

— Це задорого. Продавець йому:

— Я покличу пана. Може, він вам і дешевше пустить. Та й покликав господаря. А цей дивиться — брат його!

— Братчику, як це ти тут опинився? Відки ти грошей узяв? А той каже:

— Мені пощастило. Я за три рублі цей магазин купив.

— Як ти, брате, бідував, а тепер ти так добре жиєш.

— Я вже не буду бідувати. Я свої злидні закопав.

— А де ти їх закопав?

— Коло млина. Приклав їх там кам’яним колесом. А ти чо’, братчику, приїхав? Може, в тебе вал поломався?

— Нє, я хотів видіти, як ти жиєш.

Їде брат до того млина, піднімає той камінь. А ті злидні такі замучені! Та й каже він до злиднів:

— Брат так багато жиє, йдіть до брата.

— Нє, якби він нас хотів, то не закопував би тут, а взяв би нас з собою. То ти нас хочеш.

Та й сіли йому на шию. Доки він доїхав додому, в него полопали штири коні, дома загинула корова, свині погинули на рожу — ціле нещастя. І перейшов він на бідноту.