Про півня і лисичку
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. Із сусіднього лісочка лисичка підкралася.
— День добрий, півнику проворний! — гукнула вона. — Почула, як ти прегарнюче пісні заводиш. Гарний у тебе голосочок. Тільки не знаю, чи умієш так кукурікать, як батечко твій.
— А як же співав мій отець?
— Він на одній нозі ходив по плоту і, закривши одне око, так гарно кукурікав, що й ну.
— І я так можу! — сказав півень.
Випростався, заплющив одне око і почав кукурікати.
— А чи вийде в тебе стояти на одній лапі, і заплющити очі та й співати?
— Та певно ж вийде! — гукнув півень.
Та тільки очі він закрив, як лисонька скочила і вхопила його. Потягнула в ліс і хотіла вже його з’їсти, а він і каже:
— Мати твоя не так робили!
— А як же робили вони? — запитала лисичка.
— Захопивши півня, вони, перше чим розтріпати його, мали звичку співать.
— А я вся вдалась в матусю! — проговорила руда.
Закривши очі, вона намагалась щось лепетати. Півень тільки того й чекав, змахнув крильцями, злетів і вмостився на дерево.
— От і маєш, півень мене хитру перехитрував, — облизнувшись проказала лисичка.
Зітхнула і подалася голодна до лісу.