Про сорочку
Українська народна казка Поділля

Давно це було. Може, й тисячу літ тому, й може, більше. І було це в нашому краї. Народила мати сина. Лише навчила ходити, а мати почала шити йому сорочку-оберіг.

Не один рік, не два шилася сорочка. Мала вона вберегти дитину від меча гострого, від стріли ворожої, бо в нашім краї війн тоді більше було, ніж мирного життя. Тому вибирала мати найміцніші конопляні волокна. Пряла місячними ночами, тому нитки були срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було легке, але міцне.

Шила поволі. Бо за кожним стібком — слова-думки і благання: «Хай буде мій син тверезого розуму. Хай сила його буде непереможною. Щоб серце його було повне великої любові до людей. Як буде воїном, хай волю і славу принесе своїй землі».

Усе більше думок, усе більше стібків. І не одну сльозу зронила мати на синову сорочку. І не знала, у що перетворяться сльози ті.

Минуло шістнадцять років. Дошила мати сорочку. Пішла із нею до цілющого джерела. Покропила її джерельною водою, вернулася додому і заховала в скриню на саме дно.

Третій рік пішов після того, як мати пошила сорочку. Син став дорослим. Був добрим, веселим, жартівливим, працьовитим. І силою бог не обділив його. Раділа мати своєму щастю, тільки іноді страх закрадався в душу, коли згадувала про сорочку в скрині.

І от знову запалали хати, засвистіли ворожі стріли, зачувся плач у кожній оселі. Збирала мати сина на війну. Лук і стріли, коня син вибирав сам. Мати витягла зі скрині сорочку. Одягнув син сорочку і почув у собі силу богатирську. Попрощався, з матір’ю, сів на коня і помчав. Не плакала мати, бо виплакала всі сльози, шиючи сорочку синові.

Битва повинна була розпочатися зранку, після сходу сонця. Зійшлися два війська, дві різні сили. Як тільки зійшло сонце, побачили вороги незвичайного воїна в нашому війську. На воїнові була срібна сорочка, вкрита дорогоцінними каменями, які виблискували таким світлом, що сліпили ворогам очі. То мамині сльози стали такими блискучими каменями. Не могли вороги зрушити з місця, заніміли всі з дива. І чулася в богатиреві така сила, що випадали з ворожих рук луки зі стрілами.

Битва не відбулася. Перемога прийшла без смерті і крові. Так народилася сорочка воїна-богатиря — кольчуга, яка захищала від ворожої стріли і меча.