Про трьох синів Українська народна казка Полтавщини
Жили собі чоловік і жінка і було у них три сини. От вони уже виросли великі і батько сказав їм, щоб вони женились. Поробив їм по лукові і стрілі і каже:
— Будете стрілять. Куди упаде стріла, то відтіль буде ваша жона.
Вистрелив старший, упала стріла до кравця у двір. Оженився той на дочці кравця. Вистрелив середульший син, упала стріла до сапожника у двір. Оженився він на сапожниковій дочці. А як вистрелив найменший син, то упала стріла у болото. Випливла із болота жаба. А жаба була не проста, а зачарована. Зажурився найменший син, а жаба каже:
— Не журися, Іване, якось воно буде.
Узяв він її у кишеню та й пішов додому. Дома батьки зажурилися, а брати та невістки почали сміятися. Старших братів жінки ледачі, а Іван, поки устане вранці, то вже наварено їсти, попорано по хазяйству, поприбиране все.
Одного разу батько каже синам, щоб їхні жінки спекли йому по паляниці хліба і принесли. Принесла старша невістка не хліб, а якийсь кльоцок, середульша теж якийсь ляпас. А найменший син приніс хлібину, як коровай. Батько і мати були дуже раді найменшому синові.
Якось погукали їх усіх на весілля до рідні. Веселяться старші брати, а з меншого сміються. Той прийшов додому невеселий. Запитала його жінка, чого такий сумний. А він сказав, що їм на весілля треба йти. Вона каже:
— Не журися, рідний, лягай спать, ранок вечора мудріший.
Вранці вона його спорядила і сказала, що прийде пізніше. А коли сяде біля нього дівчина, щоб він знав, що то вона. А піде раніше за всіх, щоб ніхто не здогадався, хто вона.
Як прийшла вона і сіла біля Івана, то усіх покорила своєю красою і вбранням, справжня королева. Пішла із весілля раніше за всіх додому, скинула своє вбрання, наділа знову панцер жаби і почала господарювати.
Минуло три роки, пройшло її закляття, яке послала мачуха. Скинула панцер і переодяглася у своє вбрання. Стали вони довго і щасливо жить і поживать і добра наживать.
Оце вам казочка: «Лягушечка, лягушечка, я маленька пампушечка, не ходжу плигаю, всім добра бажаю».
Про трьох синів Українська народна казка Поділля
Жили-були собі чоловік і жінка. Було у них три сини. Брати, найстарший та середній, росли здоровими, жвавими, а наймолодший Іван був спокійний, сором’язливий. Старші сини любили веселі ігри, було у них товаришів багато.
Наймолодший Іван галасливих ігор не любив, бувало, його брати розважаються з товаришами, а він тихенько щось малює собі чи книжку читає. У школі старші брати навчалися посередньо, не радували вони своїх батьків і поведінкою. Іван же навчався добре, хвалили його вчителі. Часто він допомагав своїм братам завдання виконувати.
Росли, виростали сини у батьківській хаті. Незчулися батько з матір’ю, як подорослішали їхні сини. Спершу найстарший, за ним і середній син покинули батьківський дім. Забажали жити і працювати в місті. Все рідше стали навідуватись до своїх батьків старші сини.
Сумували з цього приводу батько та мати. Одна радість — наймолодший син Іван. Він став батькам і помічником, і порадником. Незабаром він закінчить навчання, обере собі шлях у житті.
Вчителі хвалять його за сумлінність, бажання добре трудитися. Радіють батько з матір’ю.
— А яким стане наш Іван у дальшому житті? — не раз розмірковували батьки. — Певно, піде від нас, як старші сини, буде з них брати приклад.
Одного разу зайшов до хати міліціонер, став розпитувати батьків, чи давно навідувались додому їхні старші сини.
Стривожилися батько з матір’ю, стали розпитувати у прибулого, що йому відомо про їхніх синів. І почули такі слова:
— Ваші сини пограбували квартиру, нанесли тяжкі поранення господарям. Незабаром вони стануть перед судом.
Заплакали з горя батьки. Ніколи не могли вони навіть подумати, що до такого дійдуть їхні діти.
Як міг наймолодший син заспокоював батька з матір’ю, він пообіцяв, що у житті він буде надіятися тільки на свою працю, ніколи не зазіхне на чуже. І дотримався своїх слів син. Закінчивши навчання, юнак взявся до омріяної справи: працювати коло землі. Орати, засівати її, збирати врожай. Бо ж вона, земля, є головною годувальницею людей.
Батьки Івана тоді стали ставити за приклад його старшим синам.
І довго ходитиме поміж: людей ця казка про трьох синів.
Про трьох синів Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі чоловік і жінка. Десь там за Сеймом, в Косареві або в Ріжках, точно не знаю. Були в них три сини. Повиростали хлопці гарні та здорові. Стали від батька вимагати, щоб розділив між ними господарство. А він і каже:
— Прийдете до мене завтра, діти. Я вам все розповім.
На другий день зібралися вони і пішли до батька. А він каже:
— Сини мої! Даю вам кожному грошей, їдьте на три роки на заробітки. Хто найкраще заробить, тому й буде моє майно.
З радістю вони взяли ті гроші і подалися у світ. Спочатку йшли всі разом, а тоді побачили, що дорога ділиться на три дороги. Куди йти? Перший брат сказав:
— Я піду направо.
— А я піду прямо, — сказав середній.
— А я піду ліворуч, — озвався наймолодший.
Так і розійшлися. Іде найменший, бачить річка тече. Бурхлива така, хвилі виграють. А за річкою так гарно, багатий край. Сів він і думає, що робити. І на ту сторону хоче перейти, і моста немає. Та й згадав, що батько дав йому грошей.
«За ці гроші я і зроблю собі міст», — подумав він. Почав він будувати міст. Довго будував, але зробив. Та вже такий радісний хлопець. Перейшов на другу сторону річки. Стомився, вирішив прилягти біля моста. Так і заснув.
І сниться йому, що підходить до нього якийсь маленький дідок і каже:
— Спасибі тобі, синку, що міст побудував. Багато років я тут живу і не знаю, щоб тут навіть кладочка була. За це я тобі подарую три дарунки. Перший — гаманець. Як відкриєш його, так золото і посиплеться. А ось тобі горщик. Як набереш в нього води, то будь-яку хвору людину вилікуєш. А ще даю тобі віник. Якщо ти цим віником вдариш стару людину, вона відразу помолодіє.
Прокинувся він, дивиться, нема нікого. Думав, що йому це наснилося. Ба ні, стоять усі три подарунки біля нього. Узяв він їх, зав’язав у вузлик і пішов додому.
Приходить, а там вже й брати приїхали. Один привіз цілу машину зерна, другий — полотна красивого. А цей з вузликом прийшов.
— Ну, тату, перевіряйте наші заробітки, — кажуть старші брати.
Дивиться батько, а там пшениця така, що хоч на ниточку нанизуй. Заглянув в другу комору, а там полотна повно. А до третього в комору не заглядає.
— Тату, а чого ви не дивитеся, що я заробив? — питає наймолодший.
— А що в тебе дивитися? Ти тільки вузлик приніс.
А той так просить, аби і в його комору подивилися. Заглянули, а там золото під саму стелю. Сусіди прибігли, дивляться, чудуються.
— Беріть, люди, по жмені, усім вам даю, — каже наймолодший.
А потім позбирав син усіх хворих людей та й вилікував. Радіють усі, співають, танцюють. А до них прийшла незнайома бабця. Батько й каже до сина:
— Сину, я теж би танцював, тільки старий вже, не можу.
— Не журіться, тату, зараз помолодієте.
Узяв віник та як уцідить по батькові. Люди переглянулися, що б це означало. А батько такий став, наче йому років тридцять. Танцює, співає, веселиться. А та бабця стороння прийшла до третього сина та й прошамкотіла:
— Шиночку, я теж би років двадцять хотіла шкинути.
Він і бабцю віником почастував. Пішла вона додому молодою. Ось порозходилися гості, а на другий день здогадалися, де та бабця, що помолоділа. А сусіди ходять та й сміються.
— Переборщив, ти, — кажуть до хлопця, — лежить наша бабця в колисці. Шість місяців має.