Про хитру лисицю і сірого вовка
Українська народна казка Полтавщини

Була люта зима. Їхали чумаки кіньми і саньми із Криму та й везли рибу. А в лісі жила дуже хитра лисиця. Лягла вона посеред дороги, хвіст одкинула, лапи простягла, очі закрила і лежить, ніби здохла. Тут побачили чумаки і кажуть:

— Заберемо її, буде гарний комір до шуби. Кладіть її на задні сани, щоб не воняла.

Положили і їдуть. А вона тим часом почала витягувати по рибинці і кидать на дорогу. Як чималенько накидала, тоді і сама скотилася із саней, позбирала у пелену рибку та й сіла під кущем їсти. Аж гульк, іде вовк голодний та й попросив у неї рибки. А лисиця й каже:

— Треба хвостик замочить, тоді рибки наловить.

Вовчик каже:

— Дай хвостик посмоктати і навчи ловить рибку.

Повела лисиця його на ставок до ополонки і сказала, щоб устромив хвоста в ополонку й казав: «Ловись, рибко, велика і мала» та й не витягав хвоста, аж поки не стане дуже важкий. А вовк подумав, щоб ловилась лише риба велика та й каже:

— Ловись, рибко, сама велика.

Сидів, сидів та й змерз. Почав витягать хвоста, аж він умерз у воду. А лисиця тим часом побігла у село. Бігає попід дворами, і кричить:

— Люди, миряни, ідіть вовка бить на ставок!

Люди почули і біжать хто з вилами, хто із кілком, хто із сокирою. А одна жінка діжу місила, руки у тісті, та й так побігла, а хату забула закрить. Лисиця тим часом забігла у хату, намазала собі лоба тістом і пішла до лісу. Лягла на сонці під кущем і лежить.

Тим часом люди збіглися на ставок і почали бить вовка, аж поки той не вирвався, а хвоста одірвав. Ледве доплентався до лісу і каже лисиці:

— Нащо ж ти мене покинула, а мене так побили, що і хвоста одбили.

А вона бреше:

— Мене так побили, що і мозок видно, не можу ніяк іти.

Вовкові стало жаль лисичку, от він і каже:

— Давай я тебе піднесу.

Видряпалась лисиця на вовка, а той ледве човгає. Важко йому бідному, а та хитра сидить зверху і каже:

— Битий небитого везе.

Вовк питає:

— Що ти кажеш, лисичко-сестричко?

Вона йому й каже:

— Та я бідкаюся, що битий битого везе.

А вовк:

— Так-так, лисичко-сестричко! Правду кажеш!

От вовк її віз, поки не впав та й здох. А лисиця устала та й побігла, раденька, що не дурненька.

Розказала вам казку, як ліз вовк через перелазку, а його так били, що й хвоста відбили.