☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про хлопця, якому на голову сіла корона
Українська народна казка Буковини

Був цар і цариця, і коротке життя мали. Повмирали вони, і лишилися від них хлопець та дівчина. Дівчина була дуже гарна. Брат не хтів дати її заміж. І народився від брата в сестри хлопець. Зібралися пани, почали їх судити. Дали його на війну, і там його убили. А малого хлопчика забили в бочку. В ту бочку мати поклала багато грошей, а хлопчикови на шию вчепила табличку. І було там написано, що як хто пійме хлопчика, то половину грошей хай візьме собі, а половину на те, щоб його виростити.

Та бочка пливла морем. Над’їхав корабель, капітан побачив бочку і сказав піймити її. Розбив ту бочку — хлопець є. І записка коло него, і гроші. Прочитав капітан ту записку. Привіз його додому, а жінка каже:

— Де ти взяв цего хлопця?

— Я був на базарі та здибався з родичами. А в них багато дітей — вони й сказали, щоб я взяв цего хлопця і виростив.

Жінка повірила. А потому пішла вона на базар, зустріла тих родичів та й каже:

— Ви будете плодити діти, а ми будем вам кормити? Та жінка й каже:

— Мої діти всі коло мене.

Капітанова жінка приходи додому та й до чоловіка:

— Що ти мені говориш, що дитина від родичів? То ж неправда.

І сказав він їй, що піймив хлопця на морі, лиш не хотів зразу казати.

І ріс у них той хлопець. А в сім’ї того капітана був такий самий віком свій хлопець. Ходили обидва хлопці разом у школу, разом вчилися. Одного разу вони йшли з школи додому, засварилися і побилися. І той, що його в морі піймили, набив хазяйського сина. Той поскаржився матері. Мати й каже:

— Що ти б’єшся? Ти знаєш, що ти не мій? Тебе годуємо, а ти ще б’єшся?

А хлопець і каже:

— Як я не ваш, то забираюся і не буду у вас. Приходи додому капітан, а він говори:

— Я забираюся від вас.

— А чого?

— Раз я не ваш — йду. Дайте мені, що належить, і я йду. Капітан узяв собі половину грошей, як було написано в записці, а то, що залишилося з другої половини, віддав хлопцеви. Хлопець каже:

— Спасибі, що ви мене доглядали. Та й пішов собі.

Наймився він у коваля. Робив у него, виробляв зброю. І винайшов таку нову зброю, що як пішов з нею на війну, то дуже добре воював.

А його мама була царицею і правила своєю державою. Прийшов він з тої війни в одне село і наймився в одного чоловіка. Одного разу оре він з тим дідом у полі. А пани зібрали раду, щоб вибрати царя. І врадили кидати вверх царську корону. На кого сяде корона, той буде царем. А хлопець каже:

— Вуйку, гай ідем і ми туди. Може, на котрого з нас корона впаде, може, з нас хто буде царем.

А вуйко каже:

— Що? Коли цей истик зацвите, тоді хтось з нас буде царем.

Вткнув дід той истик у землю, і поорали вони далі. Вертаються вони з того краю поля, а истик уже цвітом зацвив. Каже вуйко:

— Як таке, сину, то випрягаймо воли та й ідім. Котрийсь з нас буде цар.

Прийшли вони туди. Починають кидати ту корону. Кинули раз — корона літає й літає і на того хлопця сідає. А то ж молодий хлопець. Кинули вони ще раз. Корона літає, літає і знов на того хлопця сідає. Кидають вони третій раз, а корона знов на того хлопця сідає. Нема що більше робити, лиш він має бути царем. Зібралися вони на раду і рішили так: він ще молодий, ще не може сам правити державою. Його ще треба вчити. А цариця не має чоловіка. Хай він бере царицю за жінку й править разом з нею.

Так вони й зробили. Взяв він царицю за жінку, але соромився її. А вона й каже:

— Що ж ти мені за муж? Давай я тебе скупаю.

— Най буде.

Як він скинув з себе шмаття до голого, вона глипнула, а в него на шиї табличка. Тоді вона пізнала, що то її син. І вони не жили як чоловік з жінкою. Сказала вона йому, що вона його мати. А як він трохи постаршав, передала на него царство.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 10 серпня 1985 року Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)