☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про чарівну дівчину і фальшиву молоду
Українська народна казка Бойківщини

Жили собі двоє бідних людей. Було у них дуже багато дітей. І народилася ще єдна дитина, дівчинка. Родичі хотіли охрестити її, і ніхто не хотів послужити хресту, бо вони були дуже бідні, не мали навіть що дати їсти. І каже жінка до чоловіка:

— Іди на друге село. Може, когось подиблеш.

Пішов чоловік. Дорога йшла через ліс. Подибає він чоловіка і просить його:

— Може, би ви послужили мої дитині хресту? Той чоловік говорить:

— Іди далі. Я чув, що там хтось щось рубає.

Пішов чоловік, дивиться, а там чужий чоловік зрубує дерево на дрова. Він і каже:

— Дай Боже щастя, чоловіче!

— Дай Боже здоровлячка!

— Я маю просьбу до вас. Знайшов два чоловіки, а ще треба третього, щоб послужив хресту мої дитині.

— Добре, я послужу. Ідем до тебе.

І вернувся чоловік з трьома кумами додому, бо той перший привів з собою ще одного. Заходять до хати. Взяли дитину й понесли до церкви хрестити. Охрестили. Перший кум — це був Сус Христос. Він дав дитині таку крижму: як вона буде ся сміяти, будуть з писка золоті квіти вилітати. А другий — то був святий Петро:

— Вік буде вона плакати, будуть їй з очей капати діаменти. А третій, то був святий Павло, каже:

— Як вона буде ходити, то за нею будуть сипатись гроші. Приходять вони з церкви додому, сіли коло стола. А чоловік каже:

— Дорогі куми, я не маю що дати вам їсти, тому ніхто й не хотів послужити хресту ті дитинці.

А Сус Христос каже:

— Іди до свої комори, там є їда. А жінка йому:

— У нас комора пуста, там нема нічого.

— Я тобі кажу: іди й принеси.

Жінка пішла до комори, а там повно різної їди. Вона внесла до хати, куми погостилися. І ще сказали:

— Як будете купати дитину, щоби ту воду не виливали. Най стоїть до другого дня — побачите, що з того буде.

Куми подякували за все і пішли геть. Мати скупала, а воду лишила на другий день, як сказав кум. Переночували, рано встають, а в хаті так ясно, так красно. Мама дивиться, а з тої води зробилося золото.

І дуже вони збагатіли, і всього в них було доста. Дівчинка росла, дуже вродлива була. Як плакала, капали замість сліз діаменти. Як сміялася, золоті квіти вискакували з писка. А як почала ходити, за нею сипалися золоті гроші.

Виросла та дівчина. Сподобав її хлопець з сусіднього села. І хоче з нею женитися. Роблять весілля.

А в сусіди була дівчина такої самої вроди, хіба не мала дару, не мала такого щастя, як тота.

Відіграли весілля. Збираються всі до молодого. Молодий сідає із дружбами на фіру і їде вперед. А молода з дружками сідає на другу фіру. А одної дружки, тої, що геть подібна до молодої, нема. Молода побігла її кликати. А лиха і зависна мати тої дружки молоду прибила, зняла з неї то весільне вбрання, вбрала свою доньку, і та пішла до дружок.

— Вона заслабла і не їде. Поїдем без неї.

Та й поїхали. Дружки думали, що то з ними їде молода.

А та зависна жінка думала, що молода зовсім убита. Як ті поїхали, вона затягнула молоду дівчину в ліс і кинула її в яр.

Приїхали вони до молодого на весілля і там бавилися. Молода сміялася, а золоті ружі з рота не вилітали. Молодому стало чудно. Що то за причина? Але він не міг нічого збагнути, бо в неї врода така самінька була, як у його молодої.

Ішов лісник на полювання. Слухає, щось у яру йойкає. Він дивиться, а там лежить дівчина побита.

— Врятуй мене, — говорить вона, — я тебе за це нагороджу. Лісник приніс її додому, а жінка його почала дуже сваритися:

— Нащо ти несеш мені до хати трупа?!

— Вона мене дуже просила, і я не міг їй відмовити. Вона нас за це нагородить.

Дівчина сказала, щоби ґаздиня її покупала, а воду не виливала. Ґаздиня скупала дівчину і не виливала воду. Вони переночували ніч, рано дивляться — а в хаті дуже ясно, дуже красно стало. Замість води було золото.

Дівчина видужала, була вже здорова. Ходила по хаті і гроші за нею сипалися. А як сміялась, золоті ружі з писка вилітали. Як плакала, з очей капали діаменти. Вони розбагатіли і дуже любувалися дівчиною. Лісник поставив коло хати золоту браму, а його дім був весь у золоті.

А її чоловік поїхав на полювання і в лісі заблудив. Не знав, як вийти з того лісу. Прив’язав коня і поліз на дерево. Дивиться, в лісі стоїть хата і велика ясність коло неї. Він зліз із дерева і пішов у той напрямок. Заходить до хати і проситься на ніч. Лісник його приняв! Коня поставив до стайні. Зайшов молодий чоловік до хати і сів коло стола. А та дівчина була в другій хаті, і двері були відхилені. Вона сиділа коло стола й читала якусь книжку. До чогось дочиталася і засміялася. З писка їй вилетіли золоті квіти. Вона ті квіти швидко позбирала в свій фартушок. А чоловік на то дивився. Він же з такою дівчиною женився!

А вона як подивилася на него, відразу його спізнала. То був її чоловік. Він запитав у лісника, що то в него за жінка. Чи може він з нею поговорити? Лісник почав розказувати про все. Розказав, як він її знайшов. І сказав лісник дівчині:

— Цей чоловік хоче з тобою щось говорити.

— Може зайти, — каже вона.

Чоловік почав з нею говорити, почав жартувати, щоб вона засміялась. Але вона не сміялась. І говорили далі. І вона йому розказала, як тото все було, що тота лиха жінка її вбила і затягла в ліс.

— Нащо ти поїхав, а мене лишив? А він їй:

— Перше їде молодий з дружбами. Я не сподівався, що може бути така пригода.

І забрав Г з собою до свої хати. А тоту другу з матір’ю засудили до смерти. Прив’язали їх до коня і пустили в степ. І вони там пропали.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Урич, Сколівського району, Львівської області 16 грудня 1990 року Пилипів Анна Степанівна (1935)