Про чорного лелеку
Українська народна казка Полтавщини

Кажуть, що колись давно, як тільки перші скотарі та мисливці почали освоювати наш поліський край, пара білих лелек поселилися на околиці їхнього селища. Щороку вони приносили на своїх крилах людям весну. Та одного разу, коли лелеки весело кружляли над річкою, мисливець, який мав кам’яне серце, випустив у них стрілу.

Жалібно скрикнула лелечиха. Краплі червоної крові рясно оросили біле пір’ячко, і вона каменем полетіла вниз. Широко розправивши крила, лелека кинувся за нею. Але вірна подруга більше не підвелась. Довго він кружляв над тим місцем, довго ще було чути його тужливі крики. А на ранок люди не впізнали лелеку. З горя почорнів. Люди з горя сивіють, а лелека почорнів і назавжди кинув людське обійстя.

Так і живе з тих пір чорний лелека далеко від людей, у лісовій гущавині. Не може він пробачити нам образу за скоєне лихо.