Про язикату Хвеську
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили були чоловік і жінка. Жінка, Хвеська, була дуже нестримана, любила похвалитись, побалакати. Щоб провчити її, чоловік придумав таке:

— Оце ходив я в ліс на охоту на зайців, а там побачив, що всі дерева в лісі бубликами обвішані. Видно, над лісом бублейна хмара пройшла.

Ще чоловік не доказав, а жінка побігла по селу розказувати. На другий раз пішов чоловік на риболовлю і поставив верші. Коли прийшов додому, то каже, що у вершу попав заєць, а риба вся по кущах розвішана. Хвеська і це розказала сусідкам. На третій раз чоловік каже:

— Цього, жінко, нікому не кажи, що я бачив. Наш староста сільський покрав ковбасу в шинку. А його зловили, водили по вулицях і били тими ковбасами по морді.

Ще чоловік не доказав, як жінка побігла розказувати. Ці балачки дійшли до старости. Староста визвав Хвеську до управи:

— Коли це таке було?

Вона каже, що це сталося тоді, коли через село йшла бублейна хмара, а в вершу заєць попав і риба по кущах висіла. Чоловік сказав старості:

— Моя жінка несповна розуму, відпустіть її.

Хвеська зрозуміла, що чоловік з неї покепкував і з тих пір нікому нічого не розказує.