Провіщена доля
Українська народна казка Полтавщини
Доля… Вона дається людині при народженні. Не пам’ятаю, як розпочиналася розмова, але і досі згадую те, що повідомила мені бабуся мого чоловіка.
Давно-давно це було. Ішов старець селом і попросився переночувати у одинокої жінки. А бабуся була повитухою. Часто гукали її чоловіки до своїх осель, коли наставав час їхнім жінкам народжувати дитину. Ось і цього разу бабусю звали три рази.
Звечора господиня дала повечеряти перехожому, постіль приготувала. Аж ось постукав хтось у вікно. Бабуся заметушилася, відчинила двері. До хати зайшов сусід. Він просив жінку, щоб та допомогла його дружині. Чоловік поспішив додому. Старенька почала збиратись, щоб прийняти у породілі немовля. Та старець і говорить їй:
— Коли підійдеш до хати, то подивись у вікно. Що ти там побачиш, спробуй запам’ятати.
Жінка так і зробила. А здалося їй, що вся хата наповнена водою. Допомогла бабуся породілі. Взяла з собою гостинця і пішла додому. Через деякий час жінку знову покликали. Підійшла бабуся до другої хати, глянула у вікно і побачила на сволоку прикріплену мотузку.
Допомогла породілі і цього разу. Попрощалася з господарем і пішла додому. Тільки почало світати, як знову постукали до повитухи. Пішла і цього разу бабуся. Пристояла біля вікна, подивилася, а в хаті стіл, заставлений всякою їжею та напоями. Звичайно і цього разу того не було, що привиділося жінці. Вона допомогла молодій мамі.
Повернулася додому, сіла відпочивати, задумалася. Вже встав і старець. Він запитав господиню, що ж вона бачила у вікнах трьох хат. Бабуся говорила, що цієї ночі народилося три хлопчики. Вона розповіла про те, що довелося їй побачити у вікнах трьох хат. Старець сказав жінці, що вона побачила їхні долі.
Перший хлопець у молодому віці потоне у воді, другий також рано піде з життя, бо повіситься, а третій буде довго і багато жити.
Давно вже немає серед нас бабусі, яка розповіла мені про це, а їй розповідала її бабуся. Та цього разу нагадала мені про цю дивну історію чоловікова мама.
Як добре, що в багатьох сім’ях, від найстарших до найменших, передавали свої знання і вміння, історію свого роду і народу.
Провіщена доля
Українська народна казка Чернігівщини
З глибокої давнини люди вірили в долю. Казали щойно народиться дитина, вона вже має свою долю і свою дорогу в житті.
В одному селі родила жінка дитину — дівчинку. Запросили повитуху. А дівча було здорове, гарне, зраділа родина, сповиває дитину.
Вийшла повитуха на вулицю, іде собі, а назустріч старець убогий. Зупинився біля неї:
— Де ти була?
— Дитинку сповивала.
— То поведи мене до неї.
— Навіщо?
— Так треба. І сама зі мною йди.
Дійшли вони до хатини.
— У хату не заходь, — каже старець, — дивись у вікно.
Подивився він, а тоді й каже:
— Дуже рано вона помре. Вродлива буде, гарна, все буде мати — кохання, щастя, та помре рано. Повіситься.
Жінка перехрестилася та й каже:
— Що ви говорите? Дівчинка щойно народилася.
— Така її доля. Ось, подивися в вікно.
Подивилася жінка і злякалася. Побачила молоду, гарну дівчину на мотузці. Перехрестилася вона тричі та й пішла собі.
Пройшли роки. Росла дівчинка, а жінка-повитуха все до неї придивлялася. І справді все у дівчинки було. І до роботи була вправна, i гарна, і любили її всі. Закохався у неї парубок. Мали вже одружуватися, та він її покинув, знайшов іншу любку. З горя дівчина налаштувала собі мотузку та й повісилася. Прийшла на похорон повитуха. Вона тяжко молилася, але нікому не розповідала цю історію. А потім прийшла в убиту горем сім’ю і сказала:
— Розкажу вам всю правду. Не плачте і не горюйте, така в неї доля. Така доля у вашої Марічки.
Ось таку історію розповіла мені мати.
Провіщена доля
Українська народна казка Чернігівщини
Було це дуже давно. Зайшли в одне село три мандрівники. Застала ніч, а переночувати ніде. Вони зайшли в крайню хату і попросилися на ніч. Та хазяїн відповів, що в нього ніде, бо дружина мала ось-ось народжувати. А потім подумав і пустив їх.
Вночі народилася дитина — син. Батьки зраділи первісткові. Один мандрівник почув про дитину, вийшов надвір і розказав своїм товаришам новину. Інший сказав:
— Цей хлопчик буде дуже багатий.
— А ще він буде щасливий, — сказав перший.
— А коли виросте, то вб’є свого батька, — додав третій.
Почув розмову мандрівників хазяїн, розповів дружині та й каже:
— Назвемо сина Романом. Але зараз же запакуємо його в ящик і пустимо по річці. Нехай собі пливе, бо виросте, то уб’є мене.
Дружина плакала, плакала, але нічого не могла вдіяти. На світанку пустили вони сина на воду, поблагословивши, щоб він залишився живим.
Пройшло з тих пір двадцять років. А дитину знайшли рибалки, вигодували. Одного дня названий батько сказав:
— Ми бідні і не можемо тебе прогодувати. Тому йди і наймися до когось на роботу.
Пішов Роман. Зайшов в одне село, питається, де можна найнятися на роботу. Люди й кажуть:
— Іди на край села, там живуть двоє старих людей. Їм потрібен охоронець.
Хазяїн прийняв його, але сказав, що як хтось прийде в сад, то двічі попередити, а на третій раз стріляти.
Одного разу хазяїн вирішив перевірити, чи справно хлопець охороняє. Він підійшов і потрусив яблуню. Хлопець двічі спитав, хто там, але старий не озвався. Тоді сторож вистрелив і вбив хазяїна. Після похоронів Роман сказав:
— Не буду я у вас працювати, бо вбив вашого чоловіка.
Та господиня вмовила його залишитися. Одного дня, коли вона подавала йому чисту сорочку, то побачила шрам на спині. Спитала звідки, а хлопець розповів про все. Жінка впізнала в ньому свого сина і також розповіла йому про провіщення.
Недовго жінка прожила і померла, а Роман успадкував все багатство.