Проклята царівна
Українська народна казка Бойківщини

Був собі цар. Померла у нього жінка. Вродила дитину й померла. А вродилася тоді в неї дівчина-чорт, велика красуня. До сім днів стала вона говорити, до сім місяців виросла. Мала два серця: серце людське і серце диявольське. Як стала гуляти, замовляла собі двадцять п’ять пар обув’я, і того їй вистачало на одну годину. Ті, що робили обув’я, не могли достарчити. Написали вони скаргу і почепили її там, де вони робили. Щоби люди читали і щоби то знав цар.

А вона ходила на гулянки, і батько не знав, де вона ходить — мала крите царство прокляте.

Учув цар про тоту справу, довідався, що його дочка щодня набирає двадцять п’ять пар обув’я до танців. Довідався і йде туди, де то написано, де та скарга є. Приїхав, прочитав тоту скаргу і приходить до тої артілі, де роблять обув’я. Хто то писав? А чи то правда? І йому сказали:

— Правда. Ми то написали, бо правда. За хвилину перед вами вона то обув’я забрала. Ми просимо в неї, кажемо, що не годні наробити тилько обув’я, а вона грозиться, що нам посудить тюрмою. І мусимо робити.

Тоді він полетів додому за дочкою. А вона то обув’я спрятала, заховала перед батьком. Цар каже:

— Слухай, дочко, де ти обув’я прятаєш? І де ти ходиш на гулянки? А вона до нього:

— Не твій розум, тату, знати, і не взнаєш, бо то є моя таємниця. Що йому робити? Він видить, що то є проклять. Чує, що вона ходить щоночі на гулянки. І ніхто не знає, куди. Тілько вона знає, куди вона йде. Цар думає: «Що робити? Біда». І розписав цар по світі: «Як знайдеться такий кавалір, такий герой, щоби її впильнував, то багато золота достане».

І приходять до неї різні. Зголосилися маршали, генерали. Любуються з нею. Але приходить дванадцята година. Вона свого полюбовника засипляє, дає йому таке пити, що він на три години засинає. Робить як мертвого. Приходить інший полюбовник і забирає її на гулянку. А того цар кличе на допит у свій кабінет та й каже:

— Говори, ти любуєшся з нею?

— Любуюся, — каже, — любуюся.

— А ти ходив з нею на танці? Де ти з нею ходив? Він каже:

— Нє, не ходив. Вона мені дала горівки напитися, і я заснув.

— Як ти не був з нею на гулянці і її не зловив, то не будеш її муж. І цар далі пише по світі, щоб найшовся мудрий чоловік. Пише, що передасть усе своє царство тому, хто зловить його дочку, як вона йде на танці. І той має бути зятем царя. І багато-багато приходили до неї і з нею любувалися. А вона не лишень одного любила, а любила мілійони людей. Смаркатого, горбатого — всіх любила. Вона любила душі мати. Бо багато вмирали через ню: топилися, вішалися, стрілялися. Вона на день по сто чоловіків тратила, бо вони смерть собі робили через ню. А скілько людей щодня тратилося, вона складала список, робила відповідний документ і відносила той документ злому духу. І вона діставала за то від злого духа золотий медаль, похвалу діставала.

А цар далі бореться, далі пише, що як найдеться така мудра людина, велику нагороду дістане, велику похвалу і навіть може царем стати — нема такого.

Перейшов великий час, і ніхто такий не находився, і цареви вже хотілося від того всього стратитися. Цар думає стратитися, бо що йому робити?

А був їден сирота, такий неучений, як я. В школу не ходив, а ходив на річку купатися, річкою ся любував. І все коло річки сидів. Коло річки був пісочок, він вибирав собі в пісочку місце, клався в пісочку спати і піском ся вкривав. Так укривався, що тилько твар йому було видко.

А коло тої річки була збудована така фігура — лев. Лежить той сирота в пісочку, чує, хтось іде. А то проклята царівна, котра всіх любить. Вилізла вона на ту фігуру, на того лева. Приходить до неї чорт і з нею розмовляє. Та й каже:

— В тебе є багато полюбовників, а справжнього коханка ти не маєш.

— Мій тато всі сили виладує, щоби мене впильнувати, і ніхто не може мене їмити. Я любуюся з ними до дванадцятої години і їх збуваюся. Коли за мною має прийти полюбовник, щоб забрати мене на гулянки, я маю в креденсі таку горівку, такий напій, що свого коханка присипляю. Дам йому напитися і роблю, що хочу. Мій тато вже від того посивів.

Вона виказала тому антихристови свою таємницю. А той у піску все прослухав. Вони забралися й пішли геть, а він собі встав і пішов додому. І йде до мудрого чоловіка, котрий знає писати. І каже:

— Напиши мені заяву до царя. Я підписуюся бути героєм. Прийшла до царя та заява, і цар його покликує:

— Раз така справа, ходи.

Він прийшов. Цар питає, який він є вчений і де його документи. Видить цар по нім, що він темна людина. І цар з ним не хоче говорити, бо думає: «Маршали й генерали не можуть її допильнувати, а така людина, що не знає підписатися, хоче допильнувати і героєм стати». І каже цар свої поліції, би його забрали й покарали.

А заступця царя каже:

— Невільно його карати. Ти, царю, не писав, яка людина має бути, а писав, що хай приходить, хто знайдеться, хто хоче. Я буду сам з ним говорити.

І питає його той заступця:

— Слухай, чо’ ти тут прийшов?

— Я прийшов бути героєм у царської дочки. І все взнати про її діла.

— Але як ти не взнаєш про її діла цеї ночі, то тебе на світі не буде. Ми тобі дамо муку і тебе розстріляють. Тої ночі маєш впильнувати. І на то ся підпиши. Не впильнуєш — тебе нема.

Він каже:

— Ведіть мене до неї, до царської дочки. Підписався, прийшов до царської дочки й каже:

— Слухай, панночко! Скілько ти маєш полюбовників, зрікайся їх усіх.

А вона йому:

— Аж тепер я натрафила на свого полюбовника. Підемо ся любувати. Запровадила вона його в свій ресторан і вгощає його. Дає йому їсти й пити, що йому лише багне, бо в неї все є.

Бавляться вони до одинадцятої години. В одинадцятій годині (в царя був збудований такий дзиґарок, як у Москві, що дзвонив, котра година) задзвонив дзиґарок. Вона знає, що має прийти по ню злий дух, антихрист, що має її забрати. Вже приходить той час.

— Івасику, нап’ємося горівки та й будеме спати.

А він добре вислухав, де та горівка є, як вона говорила з проклятим духом, коли вони сиділи на леві коло річки. І пильнується. Іде вона до креденсу, бере ту горівку, приносить два стаканчики, наливає. Пустила йому блуда в очі — її стаканчик порожній, а йому налляла. Він думає: «Що робити?» Треба горівку випивати. Вип’є, і горівка його заспить. Як її обдурити?

Бере він келішок в руки.

— Пийме за твоє здоров’я.

Він до неї кланяється тою горівкою, тримає келішок в руці і каже:

— Ой! Якийсь герой дивиться в твоє вікно!

Вона обернулася до вікна, а він стулив уста, і горівка потекла долі бородою в пазуху. Витер бороду, а вона обернулася та й каже:

— Нащо ти мене обманюєш? Нікого нема. Він каже:

— Я так зробив, бо як хто дивиться, коли п’ю горівку, то я захлестуюся.

Вона дивиться на нього — горівки в келішку нема. А підлога суха, горівку на підлогу не вилляв. Він зразу скрутився.

— Йой, йой, мені ся спати хоче. Впав він і спить.

Але вона ще не вірить йому. Слухає, як він дихає. А він свій дих затримав у собі, перестав дихати, не дихає цілу минуту. Вона бере шпильки, голки, пхає йому поза нігті, чи він ся збудить чи не збудить. Як він спить чародійним сном, то не збудиться. Але він мав таку волю, що витримав і не здригнувся. Бо якби був здригнувся, то вона мала його знищити.

Втворяються царські двері, втворяються палати. Приходить до хати проклятий цар. Конем приїжджає в палату. Поцілував її, вона схопила то обув’я, тих дванадцять пар, в котрих мала танцювати. І той цар з нею пішов. До пояса то був цар з коруною, а від пояса — кінь з копитами.

Коли вийшли, він зірвався з того сну і за ними. Щоб їхати, куди вони пішли. Вони летіли площею, далі дорога була. Сіли любуватися. А він іде й дивиться на них здалеку. Сів коло дороги й дивиться, що вони будуть робити далі. Проклятий цар схопив той пакунок з обув’ям і каже:

— На нас гості чекають.

Взяв її на себе і летить з нею. Летить просто туди, де той хлопець сидить. Через нього скочив і своїм копитом зробив ’му знак, голову ’му порушив. А вона мала й своє, людське серце. Обернулася, подивилася та й каже:

— Ти чоловіка перевернув, ти верх чоловіка вискочив.

А той як скакав через нього, то йому шапку збив з голови. А він, той цар, каже до неї:

— То я з гриба збив шапку.

І полетіли далі. Хлопець зірвався, затер кров і летить за ними, вганяється, аби їх не загубив з очей. Їдуть вони, пруться горі скляною горою. Він вибиває копитами сліди і преться горі, а хлопець дряпається, тримається його слідів. Вилетів той проклятий цар з царівною на ту гору, а хлопець за ними вискакує.

Пішли вони в палац гуляти. Там сиділи і на них чекали мільйони злих духів. Зачали вони плескати в долоні і їх вітати. Злий дух Антипко був їх слуга, котрий їх обував. І тоту царську дочку він обував. І як урвали нею, то лише вітер повіяв, і не можна було увидіти, як з нею гуляли. Антипко її взував що п’ять минут, і що п’ять минут вона тото рвала.

А той хлопець усе видів, усі їх діла. Вивидів усе і почав тікати від них геть у свою палату. Втік тою горою і в свою палату сховався. Ліг і так лежав, придурився, що спить. Щоби вона, як прийде, застала його в сні і думала, що він коло них не був.

А той проклятий цар приніс ’ї, поцілував і пішов. Бавилися вони там годину часу. А тепер вона перемінювалася. Коли гуляла з чортами, то була змія, а як вернулася в свою палату, стала знов людиною. Той пішов, а вона бере таке зілля і дає йому під ніс, би він ся збудив. Вона думала, що він дійсно зачарований. А він не спав. «Збудився» та й каже:

— Йой, як я твердо спав.

А вона сміється і каже до нього:

— Який же ти в мене полюбовник, як я з гостями гуляла, а ти спав? Та ще й підсміховує його, що завтра він має постраждати.

Вони бавилися до рання, їли, спали. Приходить поліція їх обох забирати на протокол. Що вони робили? Припровадили їх обох перед царя, перед уряд, і питаються її:

— Ну як, добрий був полюбовник? Вона каже:

— Тату, нє. Я ходила на гулянки, а він спав.

Тоді звертаються до нього, цар ’го питає, що він за єден, як пильнував. Він розказує, як купався, як заховався в пісок і спав. А вона цілу годину мала розмову з антихристом. І свою таємницю повідала, розказала, що вона робить. А він все вислухав.

І все повідає. Яку вона давала горівку пити, і що він робив. А вона слухає, повідає він про її таємницю. Каже, що горівку її не пив, а вилляв у пазуху. А вона не вірила, що він зачарований, брала шпильки й голки і пхала йому поза кожний ніготь. Прийшов проклятий цар і завів її на скляну гору. А він за ними ся дряпав.

І показав він цареви, що в нього голова побита, повів, як проклятий цар йому збив шапку з голови, і все розказав, про всі діла її.

Тоді вона каже так:

— Тату, дали-сте мені такого героя, що дійсно мене впильнував. Він викрив мою таємницю. Тату, я вже тепер не живу більше на світі — вмираю. Уряд знає мою таємницю, і я буду вмирати. Вибудуйте коло церкви лева і зробіть коло того лева золотий гробовець. Покладіть мене в срібну труну і поставте в той гробовець. І би була та труна на коліщатах, би заїжджала й виїжджала. І давайте до мене щоночі сторожа. Як не виконаєте мій приказ, то я вас замучу.

Дав цар тому Івасеви велику нагороду. За те, що він такі муки перетерпів. Багато золота дали йому, і він пішов.

Вона завмерла, і поховали ’ї так, як вона казала. І щоночі дають до того гробовця жовніра її пильнувати. А вона о дванадцятій годині ночі встає, закусує того чоловіка і випиває з нього кров, і тою кров’ю жила, а чоловік умирав. І так було кожної ночі.

Цареви погано було, що народ пропадає. Давав щовечора воєнних пильнувати її, а військо відмовлялося, військо просило в царя:

— Не давайте людину на загибель.

Що цареви робити? Пожалував він військо, післав своїх людей по селах, би по черзі цивільні люде пильнували. І йшли люде по черзі, і багато людей пропало.

Прийшла черга до одного студента, котрий вчився на священика. Іде він її пильнувати. Був місяць май, іде він до тої церкви, а коло церкви був той гробовець, у котрому вона лежала. Порозвивалися квіти, все пахне, а він плаче й сам до себе говорить:

— Боже, Боже, я собі думав, що я в бога щасливий, що буду людей навчати, а мені треба вмирати.

Підходить він, а коло церкви горить огень. А в огни сидить дід. Студент підійшов, і жалує його, й плаче.

— Татуню, чого ви в огни горите?

— А я бог, прийшов твою душу спасати. Іди на її гріб і забий карабіна у лева. Розбери з себе мундур і вбери в мундур того карабіна, яко чоловіка. Як буде наступати дванадцята година, стань під церквою і чекай. І запри віддих. Коли буде втворятися гріб, би ти не дихав дві минути. Вона буде шукати.

Вона встає і хоче закусувати того чоловіка, що стоїть коло гробу. Стала їсти, а то желізо і лах.

— Татку, чого ти мене обманюєш?! Чо’ ти не дав мені жовніра, а лах на желізо убрав?!

Вона робить крик, що голодна. Але він трохи дав віддих, трошки дихнув, і вона зрозуміла, що тато не обманює, а жовнір обманює. Вона шукає його, рачки повзає. І каже:

— Йой, тато не винен. То жовнір мене обманює.

Шукає жовніра, а він ся переховує, і не дихає. А вона маць, маць, все обмацує. І на нього натрапила. А він не дихає. Камінь — не камінь, земля — не земля. Вона проминула його, пішла шукати далі. Штири минути ходила його шукати. Все обмацала, увиділа, що не може на нього натрапити і сховалася в свій гріб.

А бог сказав йому, що як вона ся сховає в гробі, сміло би вбирався у своє вбрання і би йшов на своє місце до рання стояти. Він вбрався і стоїть до рання. Уже тої ночі смерти не боявся.

Рано приходить царський уряд його ховати, а він жиє. А на нього ж люде молилися, як він ішов до гробу пильнувати. Йому сипали квіти під ноги.

Ведуть його до царя. Там він має похвалу, нагороду, люде на нього моляться. Цар увидів, що він могучий чоловік. Злий дух не може його поконати, він дійсно щасливий у бога — своє виконав.

Відбув він ніч і треба давати другого чоловіка. На другу ніч. Люде плачуть. Що робити?! І приказали цар з урядом, що він має кожної ночі пильнувати там. Коли він такий щасливий у бога, то має захищати свій народ. Розголосив цар по всій свої великі державі, що за нього має ся молити весь народ, і народ твердо молився, і провадив його народ до гробу й від гробу, ввечері й рано. Йому сипали квіти під ноги. Коли ішов другу ніч пильнувати, він знов плакав і казав:

— Боже, Боже, тої ночі мене злий дух не поконав, а тепер уже замучить мене.

А бог далі в огни. І кличе його до себе.

— Не поконає тебе злий дух. Так роби, як я тобі скажу. Попроси, би майстри скували тобі драбину на церкву на баню. Вилізь туди і маєш там годину бідувати. Вона встане і почує, що ти на бани. А ти їмися твердо хреста. Вона буде ходити коло церкви і просити, би ти зліз, би-с не слухав нікого, лише її. Зробиться великою красунею, би ти її полюбив. Велика красуня! Мішками золота тобі насипле, брильянтів, всякі костюми для тебе справить.

Він так і зробив, як сказав бог. Виліз на церковну баню. І вийшла вона з гробу. Побачила його вгорі і каже:

— Приятелю, ходи до мене, будем любуватися. Подивися, що я для тебе маю.

А бог ’му наказав, би не слухав її. І він не хоче її слухати.

— Я пущу море, і тебе затопить вода, — каже вона до нього.

Не хотів він її слухати. А вода підходить, вже вище церкви вода. Вже церква у воді, вже він у воді топиться. Але не дався втопити, витримав.

Вона пустила огень, би його огень спалив — він витримав і не згорів. Вона покликала слугів з довгими шаблями. Шаблі пекли у вогни і його тими шаблями рубали. І не порубали ’го, витримав.

Навколо церкви ліс виріс. Прийшли робітники рубати той ліс.

— Утікай відти, бо тя ліс уб’є, — каже вона до нього. І робітники то саме казали. Витримав він і то.

Перейшла година, вона сховалася в гріб. Зліз він з церкви і пішов пильнувати гріб. Вже сміло стоїть собі і пильнує. Вона вже більше тої ночі не встане. І бог ’му сказав, що ще їдну ніч буде пильнувати, і він її освободить.

Рано приходять люде по нього, цар з військом приходить забирати його відти. Приходять, а він жиє. Йде він додому, і люде його величають, «Многа літа» ’му співають, квіти під ноги кидають.

Бавилися і другого дня. А ввечері йде він на третю ніч до її гробу. І знов іде коло того огня, а бог у огни. І каже до нього бог:

— Ще одна ніч буде тут для тебе, і ти маєш ослободити її з-під диявольського ярма. На тобі Божий закон. Кинь той закон під її гріб, ту книжку побожну. Вона встане, а ти ставай коло її гробу. Би ти ся не бояв. Ставай під двері з лівої сторони. Двері будуть втворятися, а ти ставай за двері, і би-с не дихав. В своє вбрання вбирай карабіна. Як вона вийде з гробу і буде закусувати того «жовніра», скачи в її гріб, і запирай за собою двері. Вона буде тебе просити, би ти пустив її в гріб, і така красуня буде. Би ти її не пустив, поки вона три рази не помолиться.

Він так і зробив. Став коло гробу. Дзвонить та година, він пильнує тої хвилі, коли вона буде виходити з гробу. Вибігла — а він у гріб. Вона вернулася і просить його:

— Милий, пускай мене до себе, ми з тобою будемо жити. Я буду твоєю жінкою.

А він не слухає. Вона взяла ту книжку і помолилася. І знервувалася й каже:

— Пускай мене, я вже ся помолила. Він каже:

— Нє, сатано, неправда, другий раз ся моли. Читай, — каже, — книгу.

Вона помолилася другий раз, а він їй:

— Ще раз молися.

Помолилася вона третій раз, і злий дух з неї вискочив. Запищав, що не може виконати тоту справу. А вона воскресла. Стала жити! І загриміло, і той гріб рознесло. І вона до него промовляє:

— Приятелю, прости мені, що я робила такі діла погані. Приймай мене за свою жону, і ми будемо жити ліпше за всіх.

А бог йому приказав, щоб він брав її за жону. І вони були на гробі до рання. Зробився день, люде прочули, що царівна жиє і він жиє. Дали цареви знати, щоби він привітав свою доньку. Що донька воскресла. А цар боїться, бо знає, що вона проклята. Але вона просить, би тато не боявся, би тато прийшов.

Тато приходить. З військом і своїм урядом приходить привітати її. А вона прилізла до свого тата на колінах.

— Тату, простіть мені мої діла. Простіть, що я людей поїдала, що я з вами так робила.

І перед усім народом просила його:

— Позвольте мені з цим хлопцем весілля зробити.

І став їх провадити народ. «Многая літа» співали, квіти під ноги кидали, «слава» кричали, що царицю ослободив.

Та й зробили весілля, їли, пили, всі люде бавилися там. І я там бавився разом з ними. А тоді сів на літак, і послухайте, чи не так.