Півник та курочка Українська народна казка про тварин
Був собі півник і курочка. Пішли вони пастись, так вона підсковзнулась і впала — та й ні жива ні мертва. А він тоді побіг до моря водиці взять, щоб курочку оживить. Побіг до моря: «Море, море! Дай води!» — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка ні жива ні мертва лежить». — «Не дам води тобі; піди до дуба листу попроси».
«Дубе, дубе! Дай лист!» — «Нащо лист?» — «Морю лист». — «Нащо морю?» — «Дасть води». — «Нащо води?» — «Он-он-он моя курочка лежить ні жива ні мертва». — «Не дам тобі листу; піди попроси в дівок грибів».
Тут уже треба муху попросить, щоб вола вкусила, то тоді дасть віл ріг. Муха вола вкусила. Він махнув рогами, дав ріг кнурові... Кнур дав полю іклів... Поле дало дівкам цвітів... Дівки дали дубу грибів... Дуб дав морю лист... Море дало півню води...
Півень набрав води у ротик, покропив курочку, вона й ожила...
Пішли пастись уп’ять.
Півник та курочка Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі у діда та баби півник та курочка. Набридло їм у старих бути, вирішили вони піти пошукати кращого місця. Ішли вони дуже довго й зголодніли. Аж раптом бачать, стоїть хатка, й біля неї кущ з такими смачними ягідками, що курочка почала просити півника:
— Півнику-когутику, зламай мені прутика.
Він погодився, але тільки підійшов до куща і взявся за гілку, як з хатки вибіг зайчик і прогнав їх геть. Ідуть вони, ідуть і раптом бачать, ще одна хатка, і біля неї червоні ягідки соковиті. Курочка знову просить півника:
— Півнику-когутику, зламай мені прутика!
Тільки півник підійшов до хатинки, як звідти вибігла білочка й прогнала його. Ідуть вони знову, аж раптом бачать ще одну хатку. Тут з неї в вибігає лисичка. Побачила півника й курочку та й каже:
— Здрастуйте, любі гості! Мабуть, дуже зголодніли з дороги. Заходьте до мене, в моєму саду дуже багато спілих соковитих ягід. Поїжте, відпочиньте, а я піду по справах.
Зайшли півник з курочкою, Лисичка їх нагодувала і поклала відпочивати, тоді поставила на плиту каструлю з окропом і кудись пішла. Ішли повз ту хатинку зайчик з білочкою, побачили півника й курочку та й кажуть їм:
— Тікайте звідси! Лисиця зла й підступна. Вона пішла по вовка, щоб разом з ним пообідати. Зараз вони прийдуть і з’їдять вас.
А півник з курочкою їм відказують:
— Не віримо вам, ви злі, бо не хотіли нас нагодувати. А лисичка нас погодувала і відпочивати поклала.
Зайчик з білочкою їм відказують:
— Вона каструлю з окропом поставила, щоб з вас обід зварити. Он вони вже йдуть з вовком.
Тоді півник і курочка все зрозуміли і повірили. Швидко вибрались вони через вікно з тієї хатинки і втекли знову до діда з бабою.
З тих пір півник і курочка більше ніколи не виходили з дому.
Півник та курочка Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі півник та курочка. Курочка по господарству клопоталась, а півник у холодочку лежав та дрімав. Ось одного разу гукає півник курочку:
— Курочко, ходи сюди!
Прибігає курочка.
— Чого тобі півнику?
— Хочу пиріжків з картоплею!
— Зараз напечу, півнику!
Побігла курочка на город, нарила картопельки, начистила і поставила варити. Замісила тісто, коли це у хату півник заходить, голову опустив, крила повісив.
— Що з тобою, півнику, чи ти не захворів?
— Ні, я не захворів. Тільки я вже не хочу пиріжків з картоплею, а хочу пиріжків з квасолею!
— Зараз, зараз, півнику, будуть тобі пиріжки з квасолею.
Зняла курочка з плити картоплю, перемісила тісто, бо воно вже підходити почало, та й побігла на город квасолю рвати. Нарвала, налузала та й поставила варити. Коли це заходить півник у хату, голову опустив, крила повісив.
— Що з тобою, півнику, чи не перегрівся ти, бува, на сонечку?
— Ні, не перегрівся! Не хочу я вже пиріжків з квасолею, а хочу з малиною
— Не хвилюйся так, голубчику, будуть тобі пиріжки з малиною!
Зняла курочка з плити квасолю, перемісила тісто, поставила його на стіл, бо воно все більше і більше підходить, вже з діжечки вилазить. А сама у ліс побігла по малину.
Поки рвала малину, тісто вилізло з діжки на стіл, а із столу на підлогу. Прибігає курочка, а тіста нема... І залишився півник без пиріжків. А щоб не був таким вередливим та лінивим!
Півник та курочка Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
В одному селі жили дід та баба. У них не було дітей, у діда був помічник півник, а у баби — курочка. Жили вони, поживали і добра наживали. Недоглянулись, як старими та немічними стали. Почали вони радитись, як далі віка доживати. От одного разу дід і каже бабі:
— Знаєш, що стара, ми все своє життя доглядали, годували своїх півника та курочку, а тепер прийшла і їхня черга нас доглядати та годувати.
Старенька зраділа і на це погодилась. Пішов дід до свого півника-помічника та й каже:
— Прийшов час, півнику, коли вже треба нас доглядати, іди в найми та зароби грошей.
Послухав півник діда та й пішов у найми до пана. Довго служив чи не довго, а коли повернувся додому, то приніс зароблених аж три золоті копійки. Баба рада, дід радий, Курочка ще радніша поверненню та заробіткам півника. Знов вони зажили радісно та щасливо. Але півникового заробітку вистачило не на дуже довго. Прийшов час курочці йти на заробітки. Пішла баба до курочки та й каже:
— Ми тебе, курочко, доглядали і годували, а тепер твоя черга нас доглядати.
Послухала курочка баби та й пішла у найми до пана. Служила курочка старанно. Довго чи не довго, а заробила аж п’ять золотих копійок, а за свій обов’язок чомусь забула.
Минав час, довго чекали дід, баба і півник на свою курочку-доглядальницю. Старенькі дід і баба так і не діждалися її, померли. А півник залишився сам і досі чекає, виглядає свою курочку.