Розбійник
Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав три хлопці. Помер він, і жінка його померла, і лишилися діти сиротами. А тоді була панщина, і дуже трудно було жити. Пан бив та карав людей. Рішили хлопці йти в світ і десь наймитися служити. Ідуть вони городом, дивляться — в хаті коло вікна шиє швець. Заходять вони до того шевця, а він каже:

— Їден може лишитися в мене, я вивчу його на шевця. Лишився в шевця старший, а два пішли далі і надибали римаря.

Римар каже:

— Най їден лишається в мене. Я навчу його шити хомути, і буде він добре жити.

Лишився середущий у римаря, а менший лишився сам. Вийшов він з города, ішов, ішов. Та й попав у ліс. І ніяк не може вийти з лісу, а тут і вечір уже. Почав він кричати, свистати. На той звук прийшов лісник і найшов там хлопця. Питає:

— Що ти за їден і чого кричиш?

А він розказує все, як було. Тоді лісник каже:

— Іди до мене, я вивчу тебе на розбійника. Погодився на то хлопець і пішов до лісника.

Переночували вони, а на другий день став його розбійник вчити, як розбійником бути. Що читав з книжки, а що так розказував. Як провчив його рік, почав посилати красти. То їдне, то друге посилає його вкрасти, щоб бачити, чи навчився він. Хлопець усе, що казав лісник, виконував, і лісник побачив, що з него буде розбійник.

їдного разу каже він до хлопця:

— Ходім у ліс.

Пішли вони в ліс, і побачив лісник на дубі вороняче гніздо, а в гнізді ворона сидить на яйцях. Лісник каже:

— Вилізь на дуба і вкради з-під ворони яйця. І так вкради, щоб вона цего не помітила; щоб ти зліз з дуба, а вона ще сиділа на гнізді.

Поліз він, а ворона побачила його і злетіла.

— Злазь назад, — каже лісник.

Взяв він його додому і вчив ще рік. А тоді каже:

— Ідем знов найдем ворону, щоб украв ти з-під неї яйця. Пішли вони. І знов найшли на дубі ворону на яйцях..

— Лізь, — каже лісник, — але так укради, щоб ворона не помітила; щоб ти зліз, а вона ще сиділа.

Узяв хлопець патик, нагострив його і поліз на дуба, — і так тихо, що ворона нічого не помітила й не глянула на него. Підліз він до гнізда і зачав тим гострим патиком вертіти в гнізді діру. А тоді патик вийняв, а яйця з-під ворони помаленьку попадали йому в пазуху. Ворона й не почула і сиділа собі далі.

Пішли вони додому, і каже йому лісник:

— Ти вже можеш бути розбійником.

Дає йому лісник хорошого коня, одежу, шаблю, пістолет і нагайку. І золота, скілко він зміг узяти на коня. З тим поїхав хлопець додому. Приїхав, а браття його вже побудували собі доми, а стару хату лишили йому. Обидва браття жили в межу з ним — їден з правої сторони, а другий — з лівої. Як побачили його браття, зачали питати, де він був і чого навчився. А він сказав, що вивчився на розбійника. Та й каже:

— Що буде, браття, то буде, а панщину робити не будем. Я сам не піду і вас не пустю.

А в той час з панщиною дуже строго було.

Переночували хлопці, а на другий день рано йде від пана ватага і кричить селом:

— На роботу!

Прийшов він і до розбійника. Б’є в ворота. Розбійник виходи і каже:

— Я сам не піду на панщину і братів не пустю. Ватага підкликає його до воріт.

— Що ти за їден, що до пана на роботу не хочеш йти та ще й братів не пускаєш?

— Я — розбійник.

Ватага замахнувся, щоб його вдарити. А він нічого не каже, лиш пішов до хати, взяв нагайку, шаблю, пістолет і виходи.

— Хочеш жити, то злазь з коня! — крикнув ватазі.

Той чи хтів, чи не хтів, але мусив злазити. Як починає його розбійник маштиґанити! Б’є, скілко хоче. Той проситься:

— Лиши мене! Я піду до пана і скажу йому все. Скажу, що ви всі три на роботу не йдете.

— Нє, ти скажи, що ми все село на роботу не пускаєм. Сідає ватага на коня, поїхав до пана і каже:

— У тім селі є розбійник. Набив він мене добре і каже, що не пусти на роботу ні їдного чоловіка з села.

Пан йому:

— Сідай на коня, їдь до него і поговори з ним по-хорошому. Скажи, я просив, щоб він приїхав до мене.

Сів ватага на коня, поїхав до розбійника і каже йому все це. А той:

— Добре, я приїду.

Ватага поїхав, а він вбрав на себе найкращу одежу, взяв шаблю, пістолет, сів на коня і поїхав до пана. Пан приготував стіл, а на столі різна їда, різні напитки. Сіли вони, їдять і п’ють. Пан і питає його:

— В якій ти школі вивчився на розбійника?

— Три роки вчився?

— Де ж та школа?

Розбійник не хоче казати. А пан йому:

— Як ти розбійник, то вкради в моєї жінки з руки перстень. Украдеш перстень — дам тобі третю частину свого майна.

— Вкраду, — каже розбійник.

— Коли вкрадеш?

— Увечір.

— А як же ти залізеш у хату, як двері в пані все на замку? — питає пан.

— Вікном зайду.

— Яким вікном?

— А оцим, — сказав розбійник і показав на одне вікно.

Пішов він додому, а на вечір має вкрасти перстень з руки пані. Удома скинув добру одежу і вбрав дрантиву. Пішов пішки до пана, став коло воріт і дивиться на подвір’я. А панські слуги питають:

— Чого дивишся?

— Я бідний. Лишився без тата й без мами. Хотів би наймитися до пана на роботу.

Сказали слуги панови, а він їм:

— Добре, най іде гуси пасти. Прийшли слуги і кажуть йому:

— Пан сказав, що як ти погоджуєшся пасти гуси, то на роботу приймає.

І ще сказав пан:

— Хай він до вечора відпочиває, а завтра рано жене гуси в поле. Надвечір узяв пан паню, і вийшли вони в сад. Прогулюються собі по саду. А в той час хлопець пробрався в кімнату і заліз під ліжко, там, де пан з панею спали. Погуляли вони обоє по саду, і каже пан пані:

— Скоро вечір. Прийде розбійник перстень красти. Ти йди лягай спати, а я візьму рушницю і буду стерегти. Як прийде, то я його вб’ю.

Паня лягла на ліжко, а пан стоїть надворі з рушницею, чекає розбійника. Стояв він, стояв надворі коло вікна, а тоді прийшов і сів коло пані на койці. Тоді знов пішов до вікна. А хлопець тим моментом виліз з-під койки і ляг коло пані. Паня думала, що то пан. А хлопець шепче їй тихенько:

— Давай мені перстень. Може, ми заснем. Як прийде розбійник, то кинеться за перетнем до тебе. А в тебе його не буде, і нічого він не зроби.

Дала вона йому перстень, а він полежав ще трохи та й каже:

— Піду до вікна та ще постережу.

Та не до вікна пішов, а назад під ліжко. А панови набридло стояти коло вікна: йому тоже така думка в голову прийшла. Підійшов до пані та й каже:

— Скілко я там буду стояти? Ти лучче зніми перстень та дай мені. Я заховаю його в себе. Як прийде розбійник, то буде шукати в тебе. Не найде та й піде.

А вона йому:

— Я ж уже дала тобі перстень. Скілко ж перснів я буду тобі давати?

— Як то «дала»? — каже пан. — Нічого ти мені не давала.

І зрозумів пан, що вона вже дала перстень розбійникови. Розсердився він і побіг надвір доганяти розбійника. А хлопець і собі надвір. Та й скапав.

Пішов розбійник додому, передягнувся, сів на коня і поїхав до пана. Та й питає:

— Є перстень?

— Та де ж він є, як ти вкрав, — каже пан.

— То давайте третю частину майна. Під документом!

І дуже обидно стало панови, як дав він розбійникови такий документ. З того серця каже пан хлопцеви:

— Як украдеш у мене паню, то дам тобі ще половину свого майна.

— Добре, вкраду, — каже хлопець. Пан питає:

— Як ти зайдеш до хати?

— Вікном зайду, — каже хлопець.

А пан думає: «Буду тримати свою жінку коло себе. Хоч він і зайде, то не возьме її. Я вб’ю його, все одно вб’ю».

— Коли вкрадеш? — питає пан.

— Увечір.

Поїхав розбійник додому, а ввечір їде на кладовище, викопує їдного покойника, кладе його на підводу і їде до пана. Став підводою на дорозі, взяв покойника на плечі, проніс поза хатою і сторцює його перед вікном. Пан побачив, що хтось стоїть перед вікном. «Є!» Стрілив у покійника, і той упав.

— От добре, — каже пан до жінки. — Я його вбив, і не будемо давати третю частину майна. Але треба десь заховати вбитого. Я возьму його і заховаю на кухні. А завтра закопаєм.

Паня лишилася, а пан вийшов надвір, схопив покійника і потягнув на кухню. А в той час розбійник заходи до пані, виймає пістолет і каже:

— Або йди за мною, або застрілю.

Вона налякалася і пішла за ним. Розбійник паню на підводу, і подалися.

Пан заходи в кімнату — нема пані. Він почав кричати, кликати — нема. Пішов назад до кухні, подивився — зовсім не розбійник убитий.

А розбійник їхав через ліс. Виходять в лісі напроти него чорти і кажуть:

— Продай нам цю жінку. Він і погодився:

— Продам, але хочу за ню шапку золота.

Чорти дали йому шапку золота, взяли паню й пішли. А розбійник приїжджає на другий день до пана і питає:

— Ну як, є паня?

— Де ж є, як ти вкрав.

— То дайте документ на половину вашого майна.

Дав пан йому такий документ, але дуже тяжко йому, що лишився без жінки. Та й каже хлопцеви:

— Верни мені жінку, то лишу тобі все моє майно, а сам піду в світ.

— Верну, — каже хлопець.

Приїхав додому та й думає: «Як узяти паню від чортів?» Наймає з десять підвід, грузить каменем і везе в ліс на то місце, де продав паню. І не дорогою їде в ліс, а просто через поле. Піймив живого зайця та й поклав його в сумку. Розгружають вони той камінь, а чорти приходять і кажуть йому:

— Що за камінь ти привіз сюди? Це місце — наше.

— Церкву маю на цім місці будувати, — каже розбійник. А чорти сперечаються з ним. І кажуть йому:

— Он коло озера пасеться біла коняка. Возьми її на себе, перенеси через озеро і принеси до нас. Тоді дозволим тобі церкву будувати.

А він їм:

— Що мені на плечі її брати? Я її між ногами понесу.

Іде до коняки, заводи її в воду, сідає на неї верхи — і через озеро! А чорти бачать, що він коняку межи ногами несе. Під’їхав до чортів, а вони й подумали: «Ми можемо її на собі нести, а він між ноги взяв та й несе. Він сильніший за нас».

А в тому лісі був здоровенний дуб. Чорти й кажуть розбійникови:

— Будем бігти до того дуба. Як ми скоріше добіжимо, то не будеш будувати, а як ти скоріше, то будеш будувати церкву.

А він їм:

— Що там бігти? У мене хлопець є, що може добігти скоріше, як ви. Але дивіться, щоб він не загубився. Бо як загубиться, то будете відповідати.

Відчинив сумку та як пустив зайця, то лиш чорти й побачили, що він пустив. А де дівся, то й не забачили. Зажурилися чорти. Раз, що скоріше за них побіг хлопець, а друге, що забіг десь і треба за него відповідати. Бачать чорти, що нічого не можуть з хлопцем зробити, та й питають:

— Що ти хочеш від нас, щоби лиш не будував тут церкву? А він каже:

— Нічого не хочу, лиш хочу ту жінку, що я вам продав.

Не було що робити чортам. Привели вони паню і дали її розбійникови. А розбійник віддав назад панови жінку, і пан дав йому під документом все своє майно. Сам взяв жінку та й пішов у світ. А розбійник лишився на панськім добрі. І від тої пори не стало в тім селі панщини.