Руді діти від ксьондза
Українська народна казка Бойківщини

Був у селі бідний чоловік. Мав діти, та прийшли свята — нема муки на паску. Що він робить? Іде до жида та й каже: — Мошку, дай ми муки на паску. Я по Великодни тобі відроблю.

— Де ти відробиш? Ти вже винен у мене, та й не маєш що віддати. А ще добереш, то що тоді буде?

— Ой Боже, Боже, та як мені жити! Порадь мене, Мошку, що мені робити.

— Я тебе пораджу. Ади, в ксьондза три тижні тому отелилася корова. Іди вкради теля, прижени до мене, я заріжу — і твій старий борг зійде. Ще й додам на паску муки. Та ще дам тобі і м’яса, аби діти мали на паску.

— Мошку, то гріх.

— А за твої діти не гріх, що будуть без паски? То більший гріх. А в ксьондза десять коров є, він не збідніє. Іди кради теля, і гріха не буде.

Той жалував своїх дітей, пішов та й украв теля. А жид зарізав його та й усе так розрахував, як казав. Поділив. Той приніс муку й м’ясо, вже мати пече дітям паску, діти ся тішать. Паска буде! Та й борг відійшов, уже все файно. Паска спеклася.

Але як тоту паску несповіданому їсти? Треба сповідатися. Та би пішов до іншого ксьондза, а він до того самого пішов на сповідь. Сповідається та й каже:

— Отче, я так і так зробив. Я вкрав, — каже, — у вас теля, бо діти були без паски.

І все розказав як слід. А ксьондз каже:

— Я тебе віддам на поліцію, на суд.

— Но, отче, та бо ви казали, що ви тайну сповіди не видаєте.

— Я не видаю нікому тайни, лише жінці, а жінці мож тайну видавати. А теля жінчине, і жінка піде на поліцію.

Цей проситься:

— Отче, та я вам відроблю.

Та сяк, та так, а ксьондз не дарує. А відтак і каже:

— Ти знаєш що? Я тобі подарую, як будеш на Великдень в церкві говорити: «Люде, кайтеся, не крадіть. Бо я вкрав у ксьондза теля, і мене совість гризе, мене спання не береться, мене робота не береться, я ходити не можу. Аби ви того не робили, що я зробив.» Так скажеш — і все буде добре.

А той чоловік ніколи не був злодієм, це перший раз украв. То як йому таке казати? А ксьондз каже:

— Іди порадься з жінкою та й прийдеш мені нині сказати. Бо як нині не прийдеш, то вже паску їсти не будеш — забере тебе шандар. Іди порадься з жінкою.

Іде він додому, голову опустив та й туманіє. Здибав його сусід і каже:

— Що ти, чоловіче, так задумався?

— Ай, дай мені спокій.

— Та що в тебе? Скажи.

— Та скажу, бо то й так уже всі будуть знати. Або сяк, або так, то будуть знати. Я, — каже, — паски не мав та й украв у ксьондза теля. А ксьондз казав, аби я на Великдень виголошував людям у церкві, що я крав, аби люде каялися. Як мені тепер? Та я ніде ніколи нічого не вкрав, а тепер вже буду злодієм.

— Іди скажи, що будеш казати. Але проси, щоб це було не в неділю на Великдень, а в понеділок. Іди.

— Та я...

— Ти послухай мене. Іди й кажи, що будеш казати, як хоче ксьондз.

— Ну та як я буду казати, що я злодій.

— Іди скажи, що будеш так казати. Але в понеділок. Той вертається до ксьондза.

— Ну як, надумався?

— Та буду казати, отче, але най уже буде не в неділю, а в понеділок.

— Добре, най буде в понеділок.

На Великдень ксьондз відправив службу, посвятив паски та й каже:

— Дорогі сестри й браття, не розходьтеся, я маю щось казати. Завтра аби-сте всі так посходилися, як нині. А може, хтось ще вдома лишився, то най і він завтра прийде — тут буде чоловік говорити правдиву правду. Аби-сте посходилися.

Ну та й другий день люде посходилися, повнінька церква. А ксьондз каже у казанню, що буде чоловік зараз говорити.

—... Але в церкві для всіх людей замало місця. Винесемо казанницю надвір, чоловіка обступлять навколо, і він буде казати.

Винесли казанницю надвір, чоловік вийшов, став та й каже:

— Люде! Кілько є в нашім селі рудих дітей, то всі від нашого ксьондза! Браття й сестри, як не вірите мені, то хай ксьондз свідком буде. Казав же він, що є свідком тої правди.

— Та ти тото мав казати?! — крикнув ксьондз.

— Та тото. Ви ж казали, аби я так сказав. Зійшов з казанниці та й пішов.

А всі люде казали, що яка дитина з жовтим волоссям, то від нашого ксьондза. В селі було багато жидів, а жиденята переважно руді. «То від нашого ксьондза! То від нашого ксьондза!» — говорили люди.

І ксьондз мусів забратися з села. На тім ся і скінчило.