Сила українського борщу
Українська народна казка Полтавщини

Жив у густому лісі Кощій Безсмертний. Ішов якось тим лісом Микола та й заблукав. Коли це бачить, хатина стоїть, а біля неї лежить мітла. Аж ось і Кощій на ґанок вийшов.

— Відчуваю людину, — пролунав голос Безсмертного.

Микола привітався і чемно запитав, як йому знайти дорогу додому. Кощій від злості аж кістками заторохтів, однак люті своєї не виявив. Він вирішив перетворити сміливого незнайомця на камінь. Запросив Кощій Безсмертний парубка в хатину, а сам пішов по обід. І наказав, аби їжу отруїли. Нічого було робити слугам, поставили вони на стіл небезпечні страви. Микола вже чув про непорядність Кощія й одразу здогадався, що тут щось не так. Хлопець їсти не став. Він сказав лихому дідуганові:

— Хочу українського борщу! Іншого не їстиму!

Кощій Безсмертний не знав, що це таке, і наказав Миколі його зварити. Юнак дуже швидко впорався з роботою. Старому так сподобався борщ, що він оставив парубка в себе за кухаря.

Шістнадцять днів Микола готував у неволі. Кістлявий лиходій став справнішим, покращав, помолодшав. Йому дуже подобалися смачні страви. Він навіть запрошував на обід своїх друзів. Від українського борщу жорстке серце Кощія Безсмертного стало лагідним. І хоча спершу він хотів знищити Миколу, та після того як парубок навчив Безсмертного куховарити, відпустив полоненого додому.

З того часу Кощій став ніжним, добрим товстуном і завжди допомагав людям, які опинялися в полоні лісу.