Скільки в небі зірок
Українська народна казка Полтавщини
В одного чоловіка були великі маєтки, і він часто хвалився, що краще від нього ніхто не живе, бо він ніякої жури не має. Дізнався про це цар і дуже розгнівався, як таке може бути, що цар має журу, а хтось її не має. Написав цар чоловікові листа, загадавши дві загадки: щоб полічив на небі зірки і щоб написав цареві, де середина світу. Дав термін чотири дні. А якщо цього не зробить, то зніме його голову з плечей.
Прочитавши листа, чоловік дуже зажурився. Довідався про це один циган і запропонував чоловікові піти замість нього до царя, якщо той дасть йому корову.
— Я тобі дам і три корови, якщо мене виручиш, — відказує.
Тоді циган помився, побрився, переодягнувся, сів на коня і поїхав до царя.
— От я і приїхав до вас, славний царю, зі своїми відповідями на ваші загадки, — каже циган цареві.
Тоді цар питає:
— Ну, чи порахував ти, скільки в небі зірок?
— Порахував, — відповідає циган.
— Ну, то скільки ж у небі зірок? — питає цар.
— Саме стільки, скільки на цьому коневі волосин, — відповідає циган, — якщо не вірите, славний царю, то й ви полічіть.
Бачить цар, що загадка вирішена, і не знає, що на це сказати. Потім запитав другу загадку:
— А де середина світу?
Циган покрутився і на одному місці стукнув паличкою об землю і каже:
— Якраз тут і є середина світу. Якщо не вірите, славний царю, то переміряйте.
Не знав цар, що на це циганові відповісти, і відпустив його додому. Приходить циган до чоловіка і розповідає, як було. Віддячив той циганові, дав три корови та ще й триста золотих грішми.
— Оце тобі, цигане, за те, що ти врятував мене від смерті, — сказав на прощання.
І з того часу на небі зірок раховано-нераховано. А середини світу ніхто не знає.