Сливи за сміття
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі один чоловік. І мав він дорослого сина.

Настала пора парубкові женитися. А батько й думає: «Хлопець у мене добросердний, совісний, роботящий. То й дівчину йому треба знайти таку саму до пари».

От натрусив він повний віз сливок і поїхав од села до села. Їде й гукає:

— Міняю сливи на свіже сміття! Міняю сливи на свіже сміття!

Дівки, баби, молодиці за віники і ну хати мести. Хто сміття у відрах несе, хто у кошиках, а хто й по кілька лантухів несе.

Чоловік міняє сливи на сміття, веселі жарти відпускає, а сам думає: «Ні не знайти мені невістки між цих нечупар. Адже господу свою вони, либонь, по півроку не метуть...».

Коли це в одному селі побачив він бідненько, але охайно одягнене дівча. Личко таке чепурне та миле, очі лагідні-прелагідні. Стоїть осторонь з маленьким вузликом, а до воза підступитись не наважується. Чоловік підкликав дівчину й питає:

— А де ж твоє сміття?

— Осьдечки у вузлику, — відповідає та, — тут тільки жменька. Я в сусідки випросила.

Розпитав він, як дівчину звати, де вона живе, а за кілька днів справили весілля.

Сливи за сміття
Українська народна казка Полтавщини

В одного чоловіка був син. Коли він виріс і настав час його женити, став батько думати, як би йому добру дівчину до пари знайти.

Думав, думав і врешті надумав. Набрав він цілий віз слив і поїхав по селах

продавати.

— Гей, люди, міняю сливи на сміття, сливи на сміття! Несіть сміття!

Дівчата, молодиці, старі баби, всі кинулися хати замітати. Кожна хоче чим більше сміття принести, щоб більше слив виміняти.

Назбиралося його чималенько. Одна цілий мішок тягне, друга — сито з верхом, третя — повен фартух. Несуть та ще й хваляться:

— Бач, скільки я сміття в хаті зібрала! Добре, що такий дурний сливар трапився. Віддам йому сміття, щоб дарма не валялося по кутках!

— Я ось яку купу сміття зібрала і ще стільки зібрати можу.

— А в мене стільки, що за раз і не донесеш. Зібралося його, зібралося за цілий рік. Оце нашвидкуруч змела трохи, дуже мені сливок схотілося.

А чоловік бере в жінок сміття і роздає сливи. Всі раді, він теж усміхається. Сміється і насміятися не може.

Останньою прийшла гарненька дівчина. Принесла в хусточці жменьку сміття.

— Е, дівчино, чом же ти так мало зібрала? Скільки ж я тобі слив за оцю жменьку дам?

— Принесла б і більше, дядьку, та немає, зовсім немає. І це не наше, а сусіди дали, як помагала їм замітати.

Почувши це, чоловік дуже зрадів. Така охайна й працьовита дівчина, в якої вдома ані порошинки сміття немає, буде чудовою господинею. І посватав її за свого сина. Одружилися вони і жили щасливо.

Сливи за сміття
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Надумав якось парубок одружитися. Та й розмірковує:

— Як би це вибрати дівку, щоб і гарна була, і добра господиня. А то всі дівки гарні, а де беруться погані жінки?

От він не довго думав та й придумав. Нарвав слив повен віз та й поїхав у сусіднє село. Став посеред вулиці та й гукає:

— Сливи! Міняю сливи на сміття!

Швидко облетіла новина, що міняють сливи на сміття, селом. І почали нести дівки сміття, хто в жмені, хто в торбинці, а хто і в мішках. сміються, що хлопець за те сливи роздає. Коли бачить: стоїть дівчина збоку, і так дивиться на сливи.

— Ти що слив не хочеш?

— Та хочу я слив, але сміття не маю.

Тоді хлопець віддав їй всі сливи які в нього залишились. А на наступну неділю заслав старостів до неї.

Сливи — за сміття
Українська народна казка Чернігівщини

Жив у селі один чоловік. А в нього був син на ймення Іван. Дуже красивим зріс той хлопець, розумним і працелюбним . Дівчата за ним ходили хмарами. Кожній хотілося з таким вік прожити.

Та яку ж вибрати, коли всі до вподоби: і веселі, і гомінкі, і спритні, і красиві.

Батько знав, що не все золото, що блищить. Потрібно знайти синові ту, що любить працю.

— Іди-но сюди, Іване! — сказав батько.

— А що треба?

— Та нічого, окрім слив.

— Навіщо вам сливи, тату? — запитав Іван.

— Навіщо? Підемо тобі наречену шукати.

Вони пішли до саду, де росло дві сливи. Вродило їх того року рясно. Листя не видно, гілки до землі діставали.

Чимало часу витратили, та й зібрали немало. Цілий віз! Потім син з батьком запрягли конячину та й вирушили в дорогу.

Ідуть селом та й вигукують :

— Сливи — за сміття! Сливи — за сміття!

Люди дивувалися та швидше бігли шукати сміття, вимітаючи його звідусіль. Виносили відрами, ряднами. Скільки сміття — стільки й слив.

Вже й товару на возі не так багато лишилося. І от виходить з хати дівчина, та така красива та охайна, й гарно так одягнена. А на обличчі смуток. І сміття винесла небагато, лише одну пригорщу. Запитав тоді батько:

— Чому ж так мало? Стільки ж і слив дамо. Лише покуштуєш, а на зиму й не насушиш!

Заплакала дівчина й мовила:

— Оце все, що в мене є.

Сподобалась вона Івану, в він — їй. Засватали цю дівчину та справили весілля.

Ось і казці кінець. Хто слухав, молодець! І я там був, мед, пиво пив, у роті не було, а по бороді текло.