☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Смерть-кума
Українська народна казка Полтавщини

Жив в одному селі бідний-пребідний чоловік із сім’єю. Не було у нього ні грошей, ні поля. Від батька залишилась одна хатина старенька, та й та маленька. Зате у ній було повно дітей. Говорили люди у селі про нього таку приказку: «Як кутя, так і дитя». Ні на кого він не ображався, бо це була правда. І цей рік люди кутю їли, а в нього хлопчик народився, хрестини треба робити. А вже кого він тільки не просив, ніхто в куми йти не хоче.

Зима люта мете, гребе, а чоловік стоїть на воротах. Ніде ні душі. Всі святкують. Аж дивиться він, що вулицею жінка іде. Худа, висока, у лахмітті, у постолах. А холодно так, мороз лютує і вітер свище сердитий, колючий. Хто б це міг іти по вулиці?

Чоловік до неї:

— Молодичко! Заждіть, будьте ласкаві! Я до вас у справі... Зі святом вас...

Вона і зупинилась. Не розгубилась, а до чоловіка:

— Яка у вас справа? Чим зможу, тим і допоможу.

Зрадів сердешний та на радощах і розповів.

— Добре, — каже жінка, — усе буде зроблено. Я сама все зроблю!

І виконала все, як обіцяла. Запросив чоловік куму до хати, до столу. А на столі один хліб і картопля з солоними огірками. Покотились у чоловіка дві великі сльози по щоках. А кума його вговоряє:

— Не плачте, куме, сльозами горю не допоможеш. Світ не без добрих людей. Завтра я вас запрошую з кумою до себе в гості. Живу я далеко, то коні за вами пришлю. Мій візник дорогу знає...

Попрощались, поцілувались. А як тільки ранок настав, вийшли вони з жінкою на подвір’я. Хуртовина вщухла, мороз послабшав. Бачать, аж стоїть карета під двором. Троє коней гнідих запряжених копитами б’ють. Візник сивий-сивий, у шубі, в теплих рукавицях. Посміхається собі у вуса. Говорить дзвінко:

— Доброго вам здоров’я! Зі святом, будьте здорові! Велено мені в гості вас забрати, будьте ласкаві!

Вони між собою переглянулися, посміхнулись і стали дякувать. Але ж обом з дому не можна. То вирішили, що поїде він один, а дружина з дітьми залишитися має.

Сів чоловік на сани, а вони пахнуть сіном і чебрецем. Візник йому ноги вкутав теплою ковдрою. І коні з місця рвонули, і полетіли над землею. Їхали не дуже довго. Зупинились перед палацом.

А кума вийшла прибрана і запрошує кума в гості. Зайшли вони до оселі. Все блищить, все сяє. Пригощає вона гостя і розпитує, як там хрещеник. Потім вибачення попросила, бо поспішає і залишає його самого. А щоб не сумував, то хай палац роздивляється. Тільки в оці двері щоб не заходив, що напроти їхньої кімнати.

— Не треба сюди заглядати, — попросила.

Та й пішла, пообіцявши скоро повернутись.

Ходив чоловік, дивувався красі, все йому в новощах. І все б добре, якби не хотілось заглянути до чудної кімнати. Став тихенько ступати вперед. І відкрив двері. А там сила-силенна свічок. Тільки горять по-різному. Одні яскраво, а деякі тільки жевріють. Одні високі, а декотрі вже догоряють. Закрив він двері, сів і думає: «Для чого їх тільки, як зірок у небі. Це ж їх треба підпалювати, тушити, віск прибирати. Для чого вони горять, коли надворі день?»

Аж ось і кума іде.

— Не витримали, куме, — каже, — відкрили двері?

І більш ні слова. Дізнався кум від жінки, що то за свічки були. А горіли в тій кімнаті людські душі. Хто довго мав прожити, свічка була висока і горіла яскраво. А хто мав померти, того тільки жевріла.

— І моя тут є? — запитав він.

— Так, є, звичайно! — відповіла кума.

А кума ця була смерть.

Розтривожився бідний чоловік. Прощається з господинею. Вона йому й каже:

— Їдьте додому. Усе буде гаразд. Я вам допоможу. Будуть до вас люди ходить по живущу і цілющу воду з .вашої криниці. Ви їм не відмовляйте. Помоліться богу, а тим часом я буду вказувати вам, чи житиме та людина, чи ні. Якщо стоятиму в головах, то житиме, а якщо в ногах, то ні. Заживете ви, забагатієте. Тільки в гості мене не просіть, бо я сама прийду, коли настане ваш час. Не бійтеся, бо я смерть!

Приїхав він додому, а люди вже на нього чекають. Він і почав дохторювати, допомагати хворим. Вже в нього виходило, бо смерть допомагала.

Забагатів, дітей подоводив до діла, повиучував. І було всього у нього, як у повній чаші. Тільки став він куму в гості ждати. А вона й прийшла, стала у ногах. Він перекрутився до неї головою.

— Не викручуйтесь, куме, час вам настав до мене в гості їхати.

Мусив чоловік іти услід за кумою.

З того часу і приказка народна живе: «Збирайся, бо кума прийшла!»

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

100 (4699). Смерть-кума. СУС 332. Записала Видолоб Марія 2008 року. Ященок Ганна Федорівна (1929). Полтавська область, Пирятинський район, Нові Мартиновичі