Соломон
Українська народна казка Буковини

Жили собі цар з царицею. Мали вони сина. І звали того сина Соломон. Цариця померла. Лишився цар із сином, та й оженився він на іншій царівні. Став Соломон підростати і зачав усім цікавитися. Узяв він з цариці кирпу, набрав повну кирпу нечистого сміття, висипав на вагу і важить. Цариця побачила то, і їй не сподобалося.

— Що ти робиш? — питає вона.

— Хочу зважити, який у цариці розум.

Цариця розгнівалася, пішла до царя і розказала йому все.

—...Твій син рівняє мій розум зі сміттям. Позбудешся сина, то буду жити з тобою, а як ні — піду від тебе.

Цареви було жаль сина. Але жаль було й цариці. Вона сама була з іншої держави. Якби цариця пішла, то з тою державою могла бути війна. Прикликав цар вірного слугу свого і наказав:

— Бери мого сина в ліс, убий його там, вийми з него серце і відрубай мізинний пальчик, щоб був для цариці доказ, що ти його вбив.

Веде слуга Соломона лісом і плаче. Соломон його питає:

— Чого це ви плачете, мій вірний слуга? Слуга говорить:

— Я плачу тому, що веду тебе на страту. Цар звелів тебе вбити, витягнути з тебе серце і відрубати мізинний палець. Але я це не можу зробити.

Тоді Соломон каже:

— Палець свій я зараз сам відрубаю. А серце возьмемо з собаки. Так вони й зробили, і поніс слуга до царя серце й мізинний палець.

А Соломон пішов світом.

Пройшло немало часу. Над державою того царя декілька років не йшов дощ. Хто-то сказав цареви, щоб зробили золотий плуг і орали тим плугом — то буде врожай. Зробили того плуга і почали ним орати. А йде Соломон. Побачив він то і питає їх:

— Що це ви робите? А слуги говорять:

— Цар сказав, що як будемо орати золотим плугом, то буде врожай. Соломон Премудрий говорить:

— Золотий плуг тут ні до чого. Оріть хоч стома золотими плугами; в них ціни немає і врожаю не ждіть. А як будуть іти дощі в маю, то буде врожай і без золотих плугів.

Прийшли слуги до царя і розповіли йому, що їм сказав один юнак. Цар вислухав їх і з великою радістю сказав:

— Ніхто не міг так відповісти, тілко мій син.

Тоді дав цар усім наказ: усіх дітей з такого-то віку по такий, таких, як його син, зібрати в одне приміщення. Зібрали їх усіх і дали їсти. Але ложки дали їм метрові і поприв’язували їх до рук. Діти тілко дивилися на страву і не їли, бо не могли такими довгими ложками досягти рота. Проходячи понад тим будинком, Соломон побачив, що діти сидять з такими ложками, і запитав:

— Чому ви не їсте? Діти відповіли:

— Ложки довгі. Соломон їм каже:

— А ви один одному давайте в рот.

Так усі діти понаїдалися. Коли прийшли царські слуги і побачили, що все з’їджено, то спитали дітей:

— Як це ви все з’їли?

— А ми давали один одному.

Діти відповіли:

— Якийсь юнак нам сказав.

Слуги побігли і розказали про це цареви. Цар зрадів і каже:

— Це мій син.

Але знайти Соломона слуги не змогли.

Минали роки, і Соломон став дорослим. Він був хитрим і красивим, найкращим юнаком у царстві.

У той час цариці захотілося робити бал. Запросили на той бал усіх розумних і красивих людей. Потрапив на цей бал і мудрий Соломон. Побачила цариця такого красеня і почала за ним стежити. Стежила до тих пір, поки не запросила його до танцю. Після танцю запросила його до себе в покої і веліла йому, щоб він узяв її на руки. Але Соломон Премудрий був хитріший за неї. Він почав їй про все розказувати: де по світі був, що бачив. Навіть спитав, що вона зробила з серцем і пальцем Соломона. Цариця побачила, що він без пальця, і стало їй ясно, що перед нею — сам Соломон. Вона зімліла і померла в него на руках. Побачили слуги, що цариця померла, і дали знати царю. Цар прибіг сердитий, але, як побачив Соломона і взнав, що перед ним його син, обняв, поцілував, і був бал не один день, а багато днів. І я там пив і гуляв, і по бороді текло, а в роті не було.