☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Справедлива смерть
Українська народна казка Бойківщини

Був у селі чоловік, і був бідний, бо мав много дітей. Жінка народила ще одну дитину. Він задумався. Нема вже для него в селі чоловіка, аби пішов йому за кума. Подумав, що перше треба принести з лісу дров, бо нема чим затопити. Він знає, де сухі дрова, і йде дорогою попри цвинтар. Дивиться, а там стоїть незнайомий чоловік. І зразу подумав, аби цей чоловік пішов йому за кума. Приходить ближче — дійсно незнайомий чоловік. Той йому каже:

— Що ти так затуманів, чоловіче? Що кума не маєш?

Він подумав: «Справді, будеш ти мені кум. Але як ти дізнався, що я кума не маю?» Той чоловік йому говорить:

— Іди ладь дров. Кілько заладиш, тілько й понесеш. Аби-с не сумнівався, що не понесеш. Тобі бог поможе. А як будеш іти відти, ми поговоримо. Я на тебе буду ждати.

І чоловік, що мав хрестити дитину, пішов у дрова. Почав ладити тих дров, і ніколи йому не було так легко, як тоді. І тілько він тих дров наладив, що подумав: «Не понесу. Але раз він так сказав, то я так і роблю». В’яже він тоти дрова. Ще ніколи не в’язав такої великої в’язки. Став брати її на плечі, і так йому легко було, ніби він ішов упорожні.

Дуже вдоволений він. Іде з тими дровами, прийшов ближче т’цвинтарю, дивиться — а той незнайомий чоловік стоїть там, де він його лишив. І говорить йому:

— Відпочивай, куме.

Йому стало ще приємніше. Поклав він в’язку, а незнайомий чоловік говорить:

— Ходи зо мною, куме.

І він іде з ним в ліс, А там — хатина. Незнайомий каже:

— Сідай, куме. Чи не хочеш їсти? А кум йому:

— Я так ніби їв і дуже задоволений.

Незнайомий одпирає двері, а там — великий стіл, а на столі повно свічок, і всі горять. Він подивився й задумався.

— Що то таке? — питає. А незнайомий кум каже:

— Чо’ ти так задумався, куме?

— Я задумався, бо не знаю, хто ви і що то за стіл, що то за свічки на столі?

— Я розкажу тобі правду. Би-с не боявся, бо то прийде до кожної людини. Розкажу правду, але би-с не боявся. Ти сам видиш, кілько на тім столі свічок. У кожної людини там свічка є. Видиш, тота свічка догоріла — людина померла. Тота свічка засвітилася — дитина народилася.

Він дивиться, а то по півсвічки, по більше, як півсвічки, а деяких менше, як півсвічки. Його заінтересувало то, і він питає:

— Моя свічка котра? Кум відповідає:

— Я зараз не вижу, але твоя свічка з тих, що лише почали горіти. А дитину аби ви в неділю принесли до церкви, бо я до хати не прийду, ай буду коло церкви ждати. До хати не прийду, бо буду в неділю зайнятий.

А той подумав: «Добре, що не підеш, бо нема чим тебе погостити». Кум йому говорить:

— Я тобі розкажу, хто я і дам тобі таку роботу, що ти файно прожиєш. Я — справедлива смерть, а ти будеш лікарем. Як учуєш, десь є слаба людина, набери в різні фляшчини води і приходи до слабої людини. І хоть вони й будуть плакати, як побачиш мене в ногах у слабого, скажи їм: «Дайте йому з цеї фляшечки по тілько й тілько крапель води, і скоро йому буде ліпше». А як побачиш мене в головах слабого, то скажи, що він буде вмирати, йому виходу нема.

Охрестили ту дитину, став він лікарем, ходить по слабих. І так він у скорім часі зажив, що вже й за біду забув. Усього має в хаті: і грошей, і різного багатства досить. Багато грошей уже зложив.

А в царя заслабла дочка. І розголосив цар по всій країні: він платить золотом лікареви, що вилікує його доньку. Їдуть до царя лікарі. Скоро дійшло й до него, бо він головний лікар.

Який лікар до царя приїжджає, кожен повинен записатися і з царем поговорити. Він записався, заходить до царя. Звитався і питає:

— Де ваша хвора?

Цар іде з ним до хворої. Він заходить у кімнату — донька лежить у ліжку, а кум у голові. Цар пообіцяв йому тілько золота, що вже й дітям його до смерти вистачило б. Але сумна справа для него, бо кум у голові. Лікар закликав царя один на один, би ніхто не чув, і говорить:

— Царю, чи можете ви таке ліжко зробити, аби воно на кнопках ходило і оберталося?

Цар йому:

— Нетяжко таке ліжко зробити. Лиш би донька поздоровіла. Зробимо ліжко.

Цар дав приказ, і ліжко вже роблять.

— Спробуємо лікувати.

Він уже зажив, йому лиш золота хочеться. Ще би золота взяти, то вже би діти його до кінця життя не робили. Цар заходить з «лікарем» у кімнату — кум у голові. «Лікар» каже:

— Принести тото свіже ліжко.

Принесли його, він бере хвору і перекладає на своє ліжко. А кум у голові. Він натискає на кнопку. Ліжко обернулося — кум далі в голові. І каже кум «лікареви»:

— Куме, за свічку не забудьте, бо, можливо, ваша свічка догорає. А кум забув, золото йому забило голову. І знов він кличе царя один на один і говорить:

— Царю, крути не крути, а ваші доньці треба вмерти. Ваші доньці виходу нема, треба помирати.

— То й золота нема.

«Лікар» глибоко задумався. Він же займається обманом. Нагадав за свічку й подумав, що вже не буде більше обманом займатися. І каже:

— Господи, прости мені. Я буду з тобою, а ти будь зо мною.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Красне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 18 жовтня 1994 року Петриній Лодомир Васильович (1926 року народження)