☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Сім’я зайців
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

За високими горами, за глибокими ярами у старому дрімучому лісі стояла невелика хатка. У ній проживали старий заєць із зайчихою та своїми двома маленькими дітками — Сіроманцем та Білолапкою. Заєць часто залишав свою родину, щоб принести щось поїсти.Аж ось цього разу збирається він

у дорогу, а зайчиха й каже:

— І я з тобою піду. Удвох таки більше принесемо запасів, адже незабаром зима.

А Заєць їй відповідає:

— Як же ми залишимо своїх зайчат? У лісі живе хитрий старий лис, він тільки й чекає того моменту, коли ми залишимо свою хатку, щоб поласувати зайчатиною.

— О ні! — каже зайчиха. — Ми їм накажемо, щоб замкнулись і нікому не відчиняли двері.

— Гаразд.

Наказали батьки своїм дітям нікому не відчиняти і у вікно не виглядати, а сидіти тихесенько, щоб ніхто і не почув. Пішли старі зайці. А маленькі закрились, сидять тишком-нишком і бояться навіть поворухнутись, страшний їм той лис. Поки заєць із зайчихою відійшли далеченько від хатки, лис тим часом підкрався до дверей і постукав. Зайчата злякались, затрусились у них лапки, вушка, хвостики. А лис змінив свій голос і каже:

— Сіроманчик, Білолапко, відчиніть. Це я, ваш татко, забув торбину взяти на харчі.

Зайчата не повірили. А тут знову почули:

— Скоріш, скоріш, а то там мама залишилась сама, вона боїться лиса.

Малята повірили і відчинили. А лис їх спіймав, кинув у мішок і поніс додому. Тим часом заєць із зайчихою йшли лісовою стежкою, яка вела до поля. По дорозі їм зустрівся їжак. Він не міг начепити собі на голки яблука і попросив допомогти. Заєць допоміг їжачкові.

Ідуть вони далі, а по дорозі їм зустрівся собака Рябко, який заплутався між колючими кущами та й скімлив. Заєць своїми міцними зубами перегриз гілля кущів і допоміг вилізти Рябкові. Радий собака подякував зайцеві та й побіг далі.

Зайці пішли своєю стежкою до поля. Коли вони вийшли із лісу, то побачили бичка, який мукав, бо хотів напитися води. Заєць із зайчихою відв’язали його.

А бичок дякує їм та й каже:

— Може, і я колись вам у пригоді стану. Гукайте мене на допомогу.

Попрощались зайці із бичком та й пішли далі. Аж ось і поле. Скільки там незібраної моркви, капусти, буряка! Заєць носив моркву і капусту, а зайчиха все складала в торбинки. От і набрали повні торбинки та й повертаються додому. Йдучи стежкою до своєї домівки, вони ліворуч побачили стару яблуню, під якою лежало багато яблук. Підійшли, взяли по два своїм діткам, відпочили та й вирушили далі. Йшли довгенько, бо часто зупинялись, адже торбинки були важкі. Підходять ближче до хатини і бачать, що двері відчинено навстіж. Зайці здогадались, що це робота лиса. Швидко вони кинулись рятувати своїх діток. По дорозі зустріли їжака та й розповіли:

— Ой горе у нас! Лис украв Сіроманчика і Білолапку, поки ми ходили по харчі!

Та й залилась сльозами зайчиха. А їжак їм відповідає:

— Ходімо, я вам спробую якось допомогти.

Так і пішли вони втрьох. Ось по дорозі зустрічається їм собака Рябко.

— А куди це ви так дружно йдете? — запитує Рябко.

— Ой горе нам, зайцям. Лис нас постійно лякає А сьогодні він вкрав наших діток, поки ми по харчі йшли.

- Та й залилась Зайчиха слізьми. А Рябко каже:

— Не хвилюйтесь. Я вам спробую допомогти. Ходімо.

Так і пішли вони далі. Аж ось зустрічають бичка.

— Ви знову йдете по харчі? А де ж ваші торбини? — запитує бичок.

— Та ні. Лис украв наших діток, а ми йдемо їх визволяти, — відповів заєць.

— Та й я піду із вами. Візьмете мене?

— Ходімо.

Так всі пішли до будинку старого лиса. підкрались вони та й стали хто де. Їжак під вікном, заєць, Рябко, бичок коло дверей, а зайчиха за углом хати сховалась. Заєць каже:

— Ей ти, старий лисе! Віддай мені моїх дітей, бо я потрошу твою хату.

Лис виглянув у вікно та й каже:

— Не боюся я тебе, але й не відчиню, не дам зайчат.

Тут бичок наставив роги свої і вибив двері. Лис давай тікати через вікно. Стрибнув та й лапи поколов об голки їжака. Аж ось підбіг Рябко, схопив лиса за хвоста та й потягнув його до річки. А ззаду підбіг бичок та як підхопив лиса на роги і вкинув його у річку.

А заєць із зайчихою знайшли переляканих діток, подякували своїм друзям та й пішли стежкою до свого дому. Більше ніхто не зачіпав родину зайців, бо всі знали, що у них є друзі, які виручать їх у будь-яку хвилину.

От вам і казочка, а мені — бубликів в’язочка.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

158 (5207). Сім’я зайців. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Ліщинська Марія Петрівна (1925). Черкаська область, Маньківський район, Маньківка