Українські народні казки
А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Телесик

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дідо та й баба. А баба каже дідови: — Чоловіче, витеши мені з дерева дитину. Дідо пішов у ліс, зрубав деревинку і витесав бабі дитинку. Баба зачала її бавити, а дитинка ожила, і зробився живий хлопчик. І охрестили вони його на Телесика. Та й був у них син Телесик.

Хлопчик добре ріс і такий файний, великий зробився. Та й каже:

— Тату, купіть мені золотий човник, срібне весельце. Я буду їхати на ріку, буду ловити рибку та й буду вас годувати.

Купив йому тато золотий човник, срібне весельце та й поплив він рибку ловити. А баба йому несе їсти. Прийшла на берег та й каже:

— Телесику, Телесику, приплинь, приплинь до бережка, дам я тобі їсти й пити.

А він каже:

— Ближче, човнику, ближче, моя матінка прийшла, мені їсточки принесла.

А стара змія підслухала. Та й баба пішла додому, а змія прийшла та й грубим голосом каже:

— Телесику, Телесику, приплинь, приплинь до бережка, дам я тобі їсти й пити.

А він каже:

— Далі, човнику, далі, це не моя мама говорить. У мої мами голос тоненький, ласкавенький.

А змія взяла та й пішла до коваля. Та й каже:

— Ковалю, ковалю, вкуй мені такий голос, як у Телесикової мами. А коваль взяв та й укував змії такий голос. Та й знов приходить змія до річки. Та й каже, вже тоненьким голоском:

— Телесику, Телесику, приплинь, приплинь до бережка, дам я тобі їсти й пити.

А Телесик думав, що то його мама. Та й каже:

— Ближче, човнику, ближче. Моя матінка прийшла, мені їсточки принесла.

Телесик лишень приплив до берега, а змія його хап та й полетіла з ним. І принесла його до себе додому.

А в неї була донька, Зміючка Оленка. Каже стара змія:

— Зміючко Оленко, топи піч, так топи, аби цегла розсипалася. Я біжу гостей закликати, а ти спечи Телесика.

Стара пішла, а Оленка натопила піч та й каже Телесикови:

— Ану, сідай на лопату.

А він узяв та й поклав на лопату ногу.

— Не так, — каже Зміючка Оленка.

Він поклав руку.

— Не так, — знов каже Зміючка Оленка. А він каже:

— То сідай ти та й покажи мені, як.

А Оленка взяла та й сіла на лопату. А Телесик її шур у піч. Та й спік її. Спік та й думає: «Де я маю дітися?» А надворі були два великі явори. Вибіг він надвір та й виліз на явора. А явір грубий-грубий.

А стара змія приходить додому. Прийшла під двері та й каже:

— Зміючко Оленко, відчини! А Зміючки не чути. Вона знов:

— Зміючко Оленко, відчини! Не чути.

— Десь вража Оленка повіялася.

Розімкла стара двері та й зайшла до хати. А за нею й гості ввійшли.

Та й сіли й попоїли м’яса. Та вийшли надвір, та й кочаються. Та й кажуть:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’яса наївшися! А Телесик з явора:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’яса попоївши! А вони того не чують та й знов кричать:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м’яса попоївши!

А Телесик своє кричить з явора. Вчула це стара змія, побігла до хати, придивилася до того м’яса — з Оленки м’ясо! Вернулася вона надвір і вздріла Телесика на яворі. І всі вони стали гризти явора. Та й гризуть, та й гризуть. Аж зуби в них поломилися. Пішли вони до коваля, та й укував їм коваль нові зуби.

І ще трошки треба явора догризти. Уже лиш трохи тримається явір.

Аж тут летять гуси. А він каже:

Гуси, гуси, лебедоньки, Возьміть мене на крилоньки, Та й понесіть до батенька. В батька є що їсти, пити, В чім хороше походити.

А гуси сказали:

— Най тебе задні возьмуть.

Летять другі гуси. А змії гризуть. Він каже другим гусям:

Гуси, гуси, лебедоньки, Возьміть мене на крилоньки, Та й понесіть до батенька. В батька є що їсти, пити, В чім хороше походити.

А гуси сказали:

— Най тебе заднє возьме.

А позаду летить одно гуся. А він каже:

Гуся, гуся, гусенятко, Возьми мене на крилятко, Та й понеси до батенька. В батька є що їсти, пити, В чім хороше походити.

А явір уже хитається. Гусятко підлетіло, розкрилилося, Телесик сів на него. Але не годне воно нести його, бо тяжкий він. І опустилося воно так низько. А змії вздріли та й за гусям. А гуся живше-живше, живше-живше та й утекло. Та й прилетіло до Телесика додому, та й поставило його на даху, на причілку. А саме поперед хати ходить. А баба та й дід їдять у хаті пиріжки. Каже баба:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені. А Телесик знадвору каже:

— А мені? А баба каже:

— Ти чуєш, діду? Хтось говорить. Та й знов дає баба пиріжки:

— Це тобі, діду, а це мені. А Телесик знадвору:

— А мені?

А баба таки бігом надвір, за нею дідо. Вибігли, подивилися, а Телесик на хаті. Вони втішилися та й його зсадили. Та й дивляться, гуся ходить поперед хати. Вони кажуть, що треба його зловити та й зарізати.

А Телесик каже:

— Ні. Якби не воно, я би пропав, я би тут не був. Ви йому насипте пшона, аби воно поїло, та й най собі летить гуся.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
31 жовтня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Телесик

Телесик — 1987

Завантажити книгу

Мультфільм «Івасик Телесик»

Івасик Телесик Івасик Телесик

Дивіться також: