☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Три Кіндрати
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили-були три брати, усіх їх звали Кіндрати. Ось поїхали вони в поле орати, та забули ковганку взяти. Зварили б куліш, так немає чим сало затовкти. Та й послали самого меншого Кіндрата:

— Іди, брате, принеси ковганку, зваримо на обід куліш.

— Так я поки дійду, то забуду, по що ви мене послали, — відповідає Кіндрат.

— А ти йди і повторюй всю дорогу: «ковган, ковган». Та й не забудеш, — відповідають брати.

Пішов Кіндрат по ковганку. Дійшов до села. Дивиться, загрузли воли з возом у болоті. Тягнуть їх дядьки, аж чуби змокли, а витягнути не можуть. Кіндрат же повторював свої слова про ковганку, а потім збився, дивлячись на цю пригоду й почав кричати:

— Ковган, ковган, віл поган!

Мав на увазі, що воли не мають сили витягти воза. Чоловіки ж подумали, що хлопець їх дратує. Недовго думаючи, покинули волів і відлупцювали хлопця. Розплакався Кіндрат, прибіг назад до братів, розповів їм про свою пригоду. Брати пожаліли меншого та й кажуть:

— Треба було не кричати, а взяти вола за хвіст та допомагати чоловікам

витягати воза з болота.

— Добре, — сказав малий і побіг знову додому по ковганку.

Біжить, аж захекався. Дивиться, а у крайньому дворі хазяї свиню зарізали і смалять. Підбіг Кіндрат до тієї свині, вхопив її за хвоста і давай тягти. Люди оторопіли. Але не довго дивилися на вправи хлопця, знову відлупцювали. Іде бідний хлопець до братів, плаче, розповідаючи про своє горе. Вони знову повчають:

— На цей раз треба було підійти, взяти віхтик соломи та допомогти свиню смалити. То добрі люди ще й сала на затірку до кулішу дали б.

Погодився й на цей раз Кіндрат. Побіг знову додому. Біжить по селу, роздивляється, що де коїться. Аж тут дивиться, сидять у дворі жінки і ськають одна одній вошей. Кіндрат, недовго думаючи, підпалив віхтик трави та давай ним штрикати жінкам у голови. Ті розуміли, що хлопець недалекий, але й відбитися від його витівки було нелегко. Знову відлупцьований побіг він до братів. Ті радять:

— Та чи ти не розумієш? Треба було й свою голову підставити, то й тобі б воші виловили.

Біжить знову Кіндрат по ковганку. Ще й до села не добіг, зустрілась йому зграя собак, які гризлись між собою. Кіндрат, звичайно, виконав вказівку братів. Вмостив голову прямо в зуби собачі. Вже й сонечко за південь схилилося, а брати так і не обідали, не дочекалися ковганки.

Отож недаремно народна мудрість каже: «Не живи чужим розумом».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

6 (5096). Три Кіндрати. СУС 1696. Записано 2008 року. Лелека Анатолій Макарович (1935). Черкаська область, Христинівський район, Христинівка

Три Кіндрати
Українська народна казка Полтавщини

Жили три брати і всі Кіндрати, один кривий, другий — сліпий, а третій — дурний. От поїхали вони в поле ниву орати, та забули ковганки взяти. Сіли і почали думати-гадати, кого ж послати. Кривий каже:

— Я поки дошкандибаю, то й вечір буде.

Сліпий каже:

— А я поки домацаю, то вже й назад пора вертатися.

Вирішили послати дурного. Він каже:

— Я ж не знаю, що казати.

— А ти йди і цілу дорогу повторюй: «Ковган, ковган...» — напоумили брати.

От він і пішов, повторюючи:

— Ковган, ковган, ковган...

В цей час пан вів воли продавати і почулося йому, що Кіндрат каже:

«Воли погані, погані.» Пан взяв та й набив дурного. Повертається назад брат і плаче.

Кривий та сліпий навчають його:

— А ти б сказав: дай бог ці воли продати, та багато грошей взяти, жінку й дітей нагодувати.

Знову рушив дурний брат у дорогу. Поряд за кущами побачив чоловіка, що пішов у своїх справах. Він і говорить:

— Дай бог ці воли продати, багато грошей мати. Жінку й дітей годувати.

— А, так мені г... жінку й дітей годувати? — закричав чоловік.

Взяв і набив Кіндрата. Повертається він до братів і плаче. А ті говорять:

— А ти б взяв та й штурнув його. Йди.

Пішов. Бачить — сидить на мосту баба й дівці вошей б’є. Він взяв та й штурнув бабу. Вони його й набили. Знову, плачучи, дурний іде в поле. А брати йому:

— Ну й дурний же ти. Підставив би й свою голівоньку, вони б і тобі пошукали. Іди.

Пішов брат. Дивиться, собаки голову кінську гризуть. Він взяв і свою підставив, вони і його погризли. Вертається і гірко плаче. А брати повчають:

— А ти б на того крикнув, на того свиснув, вони й розлетілися б. Іди.

Знову чимчикує дурний брат у село. Аж тут пан прицілився стріляти у зграю качок. Дурний як крикне, як свисне — качки всі й розлетілися. Пан взяв та й набив дурного. Вертається ні з чим. Брати сердяться і кажуть:

— А ти б шатнувсь-метнувсь, дістав рушницю та і вбив би вуточку на юшечку. Йди.

Пішов. Іде. Коли бачить: баба на мосту пряде. Він шатнувсь-мотнувсь, дістав рушницю і вбив бабу. Злякався і давай тікать у поле. А брати кажуть:

— Вертайся назад, візьми бабу, посади на днище, дай в руки гребенище, хай баба пряде.

Дурний повернувся на міст. Посадив бабу так, як брати казали. Аж ось їде пан бричкою і кричить:

— Вороті, бабка, дорожку!

Мовчить баба. Він знову:

— Вороті, бабка, дорожку!

Мовчить. Взяв та й ударив нагайкою. А дурний сидів під містком. Як вискочить, як закричить:

— Ти нащо мою матір убив?

— Кажи, чим тобі відплатити? — питає пан. — Тільки не подавай до суду.

— Обсип мене по коліна золотом, — сказав дурний.

Пан так і зробив. З того часу брати зажили заможно.

Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

163 (4814). Три Кіндрати. СУС 1696. Записала Ківшик Софія Іванівна 2008 року. Крутько Дарія Степанівна (1922). Полтавська область, Зіньківський район, Тарасівка