Українські народні казки
А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Три слова

Українська народна казка Буковини

Їден чоловік післав свого сина на заробітки. Ішов, ішов той син та й здибав діда. А дід і каже йому:

— Ти будеш служити у мене рік за три слові?

— Буду.

— То добре. Твоя робота буде така: будеш тримати цілий рік вогонь з їдного сірника.

Запалив хлопець вогонь і дотримав його до року. Прийшов той старий та й каже йому:

— Ти свою роботу зробив, а тепер слухай моїх три слові. Жінку на оказію не пусти саму, коні другому в руки не дай і без броду не йди через воду. Іди додому, і все тобі добре піде.

Прийшов він додому, а тато каже:

— Що ж ти робив, що нічого не приніс?

— Чого ж не приніс? Я приніс. І сказав татови тих три слові.

Стали вони далі разом жити, і все пішло їм у руки. Купили собі візок, коней, корівку. І треба вже парубкови женитися. Жениться він, бере собі жінку Єленку. Появилася в них дитинка. А через рік після того віддається його кумната. У кумнати весілля, чоловік і каже до жінки:

— Йди до сестри, допомагай.

А в той час піп ніс до млина склецок. Заходи до Івана та й каже:

— Дай мені кобилу, щоб я відвіз до млина цей склецок, бо стидно батюшці нести склецок на плечах.

Дав Іван попови кобилу. А піп вертає додому та не їден склецок кладе, а десять, і так б’є кобилу під горб. А кобила була жеребна. Від того биття вона впала і скинула лоша. Піп затягнув то лоша в корчі і закрив його терням.

Змолов піп, завіз склецки додому та й приводи кобилу. А з тої кобили нічого нема, нікуди вже вона не годиться. Та нічого не сказав Іван попови, взяв кобилу і завів у стайню.

А його жінка на весіллі у свої мами. Перебрався Іван на купця, накупив шалків з шовковими тороками, взяв у сусіда кобилку, поклав ті шалки в ящик і повіз уночі до тещі. Теща його не пізнала.

— Нате вам, — каже, — тьотко, шалок з шовковими тороками, щоб я переспав у вас.

Вона його й приймила. Поїв він файно і каже:

— Тьотко, дав я вам шалок, а ви мене нагодували. Це добре, але найдіть мені ще молодицю на ніч, то ще їден шалок дам.

А стара каже до дочки:

— Як я маю шукати якусь чужу, то лучче той шалок най буде тобі. Іди до него. Він там у стодолі наверху, на сіні.

— Як Іван взнає, він мене вб’є, — сказала жінка, але взяла дитину й пішла.

Переспав Іван з своєю жінкою на поду, а тоді тихо встав, узяв на руки дитину, сів на візок і поїхав додому. А вона встала, лап — нема дитини! Виходи надвір.

— Мамо, нема дитини. З чим піду додому? А стара каже:

— Не журися. Запалимо стодолу. Вона буде горіти, а ми будемо кричати: «Ґвавт! Дитина згоріла!»

Так вони й зробили. А чоловік дав дитину сусіді. Та приніс до хати мертве лоша, що його піп у терня заховав. Жінка приходи додому, а з нею теща. Стара плаче:

— Ой, пропала дитина!

— Мамо, не плачте, — каже Іван, — ми ще молоді, буде дитина друга. Йдіть додому і принесіть, що у вас лишилося від весілля, та зробим за дитину обід.

Принесла стара все, що треба, та й поклала в хатчині. А Іван каже:

— Як робити обід, то треба, щоб це був обід. Покличмо й попа. Прийшов і піп. А перед тим Іван вирубав дев’ять деренових бияків: по три для жінки, тещі й попа. А кума з дитиною в хаті великій сидить.

Хочуть уже сідати за стіл, а Іван каже жінці:

— У цій хатчині нечисто. Ходім до хати великої.

Заходи жінка до великої хати, а там кума на руках її дитину тримає.

— Віддай мені дитину!

— Ти мені не дала, і я тобі не віддам, — каже кума.

Жінка боїться вертатися до хати, бо дитина не згоріла, дитина тут. Іван каже:

— Мамо, ідіть подивіться, чого це Єлена так забавилася.

Пішла стара, побачила дитину і не вертається, боїться. А він до батюшки:

— Підем у велику хату — вони там справляють стіл. Заходять туди. Батюшка лиш на поріг — і увидів лоша під столом.

Увійшов до хати та й завмер. А Іван бере бияки, ломає на попови три, на тещі три і на жінці три. Отакий був для них обід.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
21 жовтня 1979 року
Оповідач: Чабан Сафроній Домінтійович (1904)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Три слова

Українська народна казка Буковини

Був собі бідненький чоловік. Каже він до жінки: — Я піду в найми та щось зароблю. Пішов. Ішов, ішов і зайшов до одного хазяїна. Той бере його на службу та й каже:

— Я тобі грошей платити не буду, але як прослужиш у мене рік, скажу тобі їдно слово. А за три слові треба буде тобі робити три роки.

— Добре. Прослужив він рік.

— Будем розплачуватися, — каже хазяїн. — Скажу тобі їдно слово. Як прослужиш у мене три роки, то не опрошкуй, а дорогою йди.

— Це все?

— Все.

Служи він другий рік. Коли закінчився той другий рік, хазяїн і каже:

— Як будеш іти додому, то не ночуй там, де старий чоловік і молода жінка.

— Все?

— Все.

Прослужив він третій рік і збирається додому.

— То кажіть третє слово.

— Не дай серцеви волю — оце моє третє слово.

— Це все?

— Все.

— Та дайте мені хоч якесь шмаття, щоб я такий обдертий не йшов. Дайте щось їсти на дорогу.

— Жінко, дай йому, — сказав хазяїн.

І дала йому хазяйка біле шмаття і хліба на дорогу. Пішов він.

Іде, і якраз по його путі їде чумак, гони три вози з сіллю. Питає чумак, куди він йде. Розказав чоловік, що три роки робив і нічого не заробив, лиш три слові.

— То їдьмо разом, — каже чумак, — сідай на воза. Поїхали вони разом. Проїхали трохи, а чумак каже:

— Чого будем так далеко дорогою об’їжджати? їдьмо цею стежкою!

— Нє, я за це слово цілий рік прослужив — щоб не опрошкувати. Ти їдь собі, а я іду дорогою.

Поїхав чумак стежкою через ліс, а той чоловік пішов собі дорогою. Лиш заїхав чумак у ліс, а на него напали два злодії і хочуть ограбувати. Чумак почав кричати, а той чоловік учув і побіг на поміч. Як почули злодії, що хтось біжить і кричить, лишили чумака і втекли. А чумак і каже:

— Ти мене врятував від злодіїв. За це я даю тобі пару волів і воза з сіллю. Бери собі того заднього.

Їдуть вони далі і перед вечором приїжджають у їдно село. Просяться на ніч. Їх приймають. А наш чоловік подивився, що в тій хаті старий чоловік, а жінка молода, та й каже:

— Я тут не лягаю. Я рік за то слово прослужив — не ночувати там, де жінка молода, а чоловік старий.

І не пішов до хати. Чумак ляг спати на возі, а той не спить. Дивиться — іде піп до хати. Чоловік підійшов до вікна та й бачить: піп поставив горівку, вона поставила їду. Випили, закусили. А жінка й каже попови:

— Давай задушим старого, щоб не смердів тут. Он на возі сплять люди, то є на кого скласти.

І задушили вони діда.

А рано вибігає жінка з хати й кричить:

— Ґвавт! Приймила їх ночувати, а вони задушили мені чоловіка! Прибігли люди, схопили їх. Чумак проситься, каже, що не був у хаті. Ніхто йому не віри. А чоловік каже:

— Станьте, люди, я вам щось скажу. То не чумак задушив діда і не я, а вона з попом. Там у великій хаті стоїть недопита горівка й закуска. То вони обоє пили. І піп забув там палицю.

Зайшли вони туди — правда. Попова палиця стоїть у кутку. Пішли до попа, а попадя каже:

— Він спить, бо дуже трудний, лиш перед ранням до хати прийшов. Взяли вони попа, а тих людей пустили. І дає йому чумак ще їдного воза з волами.

— Бери, — каже, — я не збіднію. У мене дома є ще два вози. Поїхали далі. Чумак поїхав своєю дорогою, а той чоловік звернув додому. Був вечір. Підійшов чоловік до вікна, дивиться: жінка грається з кимось у постелі. Він думав, що то до неї прийшов інший, а то хлопчик його був. Як він тоді пішов з дому, то скоро після того народилася дитина. Тепер хлопчикови йшов уже третій рік.

Але чоловік не міг розібрати, що то малий хлопець. Знімає він з плеча пукалку (чумак дав йому ту пукалку) і хоче стріляти. Аж тут пригадав слова: «Не дай серцеві волю». Опустив пукалку, зайшов до хати, привитався з жінкою і питає:

— Що то за хлопчак?

— То наш з тобою хлопчик. Він родився, як ти пішов.

Та й загнав хазяїн воли на подвір’я. І жили вони собі, доки не повмирали.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
13 травня 1980 року
Оповідач: Мазур Олексій Федорович (1902 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Три слова

Українська народна казка Закарпаття

Чоловік лишив жінку дома й пішов по роботах. І щастя не міг найти. Служив у панів по три роки, та щастя не мав. Пішов він до єдного багатого пана, а в того пана був файний камінь. І договорився він з паном і дав йому пан той камінь. Він той камінь узяв, а камінь розсипався. І він задумався й зажурився. І йде, і сам не розуміє, куди йде.

Перейшли роки, і він нічого не заробив. Іде він і стрічає його дідик:

— Що ти такий, чоловічку, задуманий?

— Я служив три роки у пана за камінь, а пан ми дав камінь, і камінь розсипався.

Каже дідик:

— Я то знаю. А будете, — питає, — ви в мене служити три роки? Я вам дам за то три слова.

Відслужив він у того діда три роки та й звідається:

— Які то слова?

— Перше слово: іди чистою доріжкою. Друге слово: де файна жінка, не оставайся там на ніч. Третє слово: не роби серцю волю. А тут маєш рушничку. Вона тобі буде на поміч.

І дав йому дідок рушничку.

Іде він додому чистою доріжкою. Упала ніч. Іде через ліс, а там на полянці горить огник. А він підняв рушничку і бух на той огень. І той огень розсипався. І він там нікого не видів. Він ті головіньки склав та горять. І туй почали сходитися люде.

А там було повно возів з дорогими товарами. А на тих купців напали опришки. А він стрілив у огень, і опришки повтікали. І тоти люде за то, що він урятовав їх, дали йому один віз з товарами. Аби торговав він. І буде мати гроші. І він з тими купцями поїхав далі разом.

Помаленьку їдуть вони з села на село, і убила їх ніч. Зайшли в одно село, а там файний двір, і хотять вони там вечеряти й ночовати. А там файна молодиця, а цей уже знає, що не треба спати там, де файна молодиця. Полягали вони в хаті спати, а він не ліг. Він остався вон і слідкує, що буде далі.

Як звечоріло, у годин десять-одинадцять приходить священик. Батюшка. Ворота замкнені. Він відчиняє їх, пішов до хати, маленько випили з жінкою, погостилися, як кума з кумом. І думають вони обоє, як той дорогий товар на возах забрати. Жінка скоро додумала, як забрати. Каже:

— Є в мене старенький дідо, мій чоловік. Покладеме на него петек і задушиме його. І понесеме межи вози та й скажеме, що подорожні задушили, їх заберуть і засудять, а товар буде наш.

І вони діда задушили. Кум верг рясу долі, поклали задушеного на рясу, понесли межи вози й кинули. А як вони там проходили, той, що за щастя служив, що щастя глядав, узяв ножиці та вирізав попови з ряси пандлик. І спрятався.

Рано жінка встала та зайойкалася:

— Прийняла-м людей, а вони убили мені чоловіка!

Прийшла поліція й тих людей забрала. А другий день суд над ними. Викопали яму та людей під суд. Голова за голову. Присудили за таке убийство їх завішати. Та й добро їх забрати.

І приходить на суд той, що щастя глядав. Говорить:

— Закличте сюди батюшку, а людям дайте спокій.

Пішли за батюшкою. Прибігає батюшка, думав, що молебень треба. А не подивився, що на рясі хибить. Каже той, що щастя глядав:

— Ану подивіться, що на тій рясі є.

Подивився суддя, а на рясі хибить, а він дав судді той пандлик. Суддя приклав, а то гейби виросло там. Так точно все підійшло. Наказує він:

— Пущайте людей, бо люде не винні, жінка з попом діда задушили. Бо я слідковав за сим ділом.

І люде віддали йому весь свій товар, бо він уже два рази їх урятовав. Все лишили йому. Поторговав він і йде додому. А вже роки пройшли!

Прийшов він уночі додому, дивиться, в нього світло горить велике. Дивиться він у визір, а його жінка з двома офіцерами п’є. Один з одного боку, а другий з другого. Чоловік подумав: «Я по світі бідую, а вона з офіцерами п’є». І поклав рушницю на оболок і цілиться, щоб нараз одною кулею усіх трьох убити. І пригадав він слова діда: «Не зроби серцю волю». І його руки здрижали, і він не стріляв.

Побіг він до кума та й зогнав кума вночі. Зрадовалися кум кумови.

— Я бідую по світі, а жона моя гуляє з офіцерами. Хотів-им убити одною кулею усіх трьох нараз.

— Куме, що би ти був зробив! То твої сини-близнюки! Вони тепер офіцери й прийшли в отпуск.

Прийшов він з кумом додому, упав на коліна та попросив пробачення, обняв, обціловав жінку свою й діти.

Так найшов він щастя, і стало його життя мирне й веселе. І наша ся казочка скінчилася.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
1 серпня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.