Троянда і шипшина
Українська народна казка Полтавщини

Посадила якось в саду матінка Покрова кущ троянди та кущ шипшини. Росли вони, зростали, сестричками-подружками були.

Та якось розгнівалася троянда на шипшину, звинуватила її в тому, що та сонце затуляє. Шипшина поглянула довкола і побачила, що її тінь справді падає на троянду.

— Знаєш що, сестро, — каже до троянди, — ходімо до матінки Покрови. Розповімо їй про нашу біду і попросимо, щоб вона нас розсадила. богиня наша добра, вона нам допоможе. Мені соромно спричиняти тобі біду.

І став рід розових перед зеленими очима богині рослинності. Мовила невелика троянда:

— Паніматко наша! Я прийшла просити тебе, щоб пересадила ти нас з шипшиною, бо вона мені затуляє сонце. Поглянь на мене, яка я немічна.

І замовкла, безсило звісивши додолу свою голівку-квітку, єдину на весь кущ.

Та Покрова мовчала, не поспішала. Вона пригладила ялинові коси, поправила на собі вербовий одяг, подивилася на шипшину і мовила:

— А ти що скажеш?

— Добре мені з моєю сестрою рости. Та я гадала, що своїм дужим тілом затуляю сестру від холодного північного вітру і зовсім забула, що і від сонця її затуляю. Розсади нас, а я неподалік буду рости та милуватися її вродою, коли своєї не маю.

— Гарно говориш, дочко, розумно і без зла. Покрию тобою місця біля дороги. Хто йтиме — тебе зустріне. Вроди своєї не маєш, кажеш?

І Покрова знову задумалася.

— Прикрашу тебе я червоними ягодами. Ти будеш не тільки красивою, а й корисною. А колючки хай залишаються з тобою. Краса не має бути м’якою.

Поклонилися богині квіти і пішли. Троянда повернулася у сад і до нині є прикрасою у кожному саду. А шипшина поселилася на узліссі, в ярах та попідтинню. Часто можна почути, як крізь тин шепочуться троянда і шипшина. То вони діляться своїми дівочими секретами. А Покрова тільки посміхається, радіючи, що виховала своїх дочок незрадливими та чуйними.