Був собі дід та баба, і внадився до них тхір курчат тягати. Перетягав усіх, а тоді прийшов і куріпочку забрав. От дід і каже:
— Піду я, бабо, тхора вб’ю.
Та й пішов. Іде та й іде, дивиться, аж лежить кізячок.
— Куди ти, діду, йдеш? — питає.
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вдвох, аж лежить лико.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходім.
Пішли втрьох, аж лежить кийочок.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вчотирьох, аж лежить жолудик.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Пішли вп’ятьох, аж лізе рак.
— Куди, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Ідуть вшістьох. Аж біжить півник.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— Візьми й мене.
— Ходім.
Прийшли до тхорової хатки, а його нема вдома. Вони й поховались там. Жолудик у піч поліз, кізячок на порозі ліг, лико під порогом, кийочок на горище заліз, рак у помийницю вскочив, півник на жердочку сів, а дід на піч ліг. От прибігає тхір, а жолудик з печі:
Тхоре, тхоре, що то буде.
Прийшли в гості добрі люди,
Хочуть тебе вбити,
Куріпочку освободити.
Тхір говорить
— Що то таке?
А жолудик розігрівсь добре та тільки лусь, лусь! Як злякається тхір, та до помийниці, а рак його за ногу. Він на жердочку, а півник його клюк у голову. Він до порога, посковзнувся на кізячкові, упав та заплутався у лико, а кийочок з горища упав, та й убив його. Дід забрав куріпочку, півника, курочок та й пішли додому.
Тхір Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі в одному селі дід та баба. Усе б нічого та внадився до них тхір курчата красти. А коли всіх перетягав, то прийшов і останню курочку забрав. Сидить баба та й плаче, а дід і каже:
— Чого ти, бабо, плачеш? Та я піду, того тхора вб’ю, хоч тобі на комір хутро буде.
Та й пішов. Іде та йде, дивиться, аж лежить котик.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходімо.
Пішли вдвох, аж лежить собачка.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходімо.
Пішли втрьох, аж біжить зайчик.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходімо.
Пішли вчотирьох, аж біжить півник.
— Куди ти, діду, йдеш?
— Тхора бити.
— І я з тобою.
— Ходімо.
Йдуть далі, а назустріч рак. Вони й йому розказали, куди йдуть. Рак пішов з ними. Прийшли, аж стоїть тхорева хатка. Вони в ту хатку, а тхора нема. Поховалися там: котик у піч поліз, собака на порозі ліг, зайчик під порогом, півник — на жердочку злетів. А дід поліз на піч і ліг. От прибігає тхір, а котик у печі розпарився та й співає:
Тхоре, тхоре, що то буде?
Прийшли до тебе добрі люди.
Хочуть тебе вбити,
Курочку захистити.
А тхір і каже:
— Що це таке?
Котик знов своєї, а ще як розігрівся добре, то тільки луск! луск! Як злякався тхір, та до помийниці, а рак його за ногу, він на жердочку, а півник його у голову: дзьоб! Він тоді до порога, послизнувся, упав та й убили його. Тоді дід забрав курочку та тхорячу шкуру і пішов додому.