Умер батько
Українська народна казка Бойківщини

Була в родичів дівчина, яка мала дванадцять років. І слаба вона була. Пробудилася від сну та й каже мамі: — Знаєте, мамо, що мені снилося? Снилося, що я того й того числа буду вмирати. А того й того числа будете ви, мамо, вмирати. А того й того числа буде мій тато вмирати.

Як прийшло то число, дівчина вмерла. Прийшло то число, коли мала вмерти мама, і мама вмерла. Приходить і тото число, коли має вмерти батько. Вголився він, умився, скупався, убрався — все. Ляг на катафель та й не вмирає. Чекають годину, чекають другу, день минає, а він не вмирає. Тоді люде кажуть:

— Та то що? То їй зле снилося. Розходьмося всі додому. Ідуть вони від того чоловіка, а в сусідстві крик, ґвавт, плач. Умер у тій хаті чоловік.

— Що є? Той ладився вмирати, а вмер цей. Що це може бути? А єден старий чоловік подумав та й каже:

— Не знаєте, чого цей умер? Бо не той був татом тої дівчини, а цей. Їй правильно приснилося. Шлюбний чоловік не був її тато, а цей. То й умер.