Хвости
Українська народна казка Поділля

Це було дуже давно. Всі звірі і домашні тварини жили дуже дружно: ніколи не билися, але була велика біда. Ні в кого не було хвоста. Весною зацвіли садки, різні рослини, а скільки появилося комарів, мух, жуків і всі ці комахи кусали звірів. Звірі ховалися в кущах, не могли травичку їсти, тільки вночі виходили з своїх схованок. Цар звірів лев зібрав всіх їх і сказав, що йому сорока сказала: в Одесі продаються хвости. Треба послати когось в Одесу і для всіх звірів закупити хвости. Вирішили послати лисицю і вовка. Лисиця дуже хитра, її ніхто не обмане, а вовк дужий, може багато принести.

Поїхала лисиця з вовком, і минув вже місяць, а їх немає. Якось вночі щось загуркотіло, зашуміло, дивляться, а це йдуть лисиця і вовк, з мішками, сумками приїхали з Одеси.

Лев посилає сороку, бо вона знає, хто де живе, щоб вона всім сказала, аби всі негайно прибули в ліс, бо будуть роздавати хвости. Сорока всім сказала. Першими прибігли коні, воли, корови, собаки, коти, щурі, миші, тільки не було зайців і кіз.

Кінь вибрав собі хвоста гарного, як віника, а корова довгого із китицею на кінці, кіт кругленького, як ковбаску, білочка — віяло, пацюки взяли собі тоненькі гострі, як шила.

Аж ввечері прибігли по хвости зайці і коза:

— Де ж ви були? Вже хвостів немає, оце беріть що залишилося.

Зайці сказали:

— Ми в м’яча грали, а кози гризли гілляки дикої яблуні.

Дак і прибігли зайці в трусах і майках, з реп’яхами в бородах кози. Зайці взяли хвости ви бачили які? Як бубончики на дитячих шапочках, а кози хвости як старий віничок стертий — так їм ледачим і треба.