Хитрий мужик
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Захворів десь якийсь цар. Та наказує він усім мужикам, усім міщанам та усім панам, щоб заходилися його розважать та брехні казати. Та такої, щоб у ній ні словечка правди не було.

От пани, що не збрешуть, так один одному завидує:

— Та яка то брехня? То ж усе правда!

Якось прийшов до царя мужик.

— Я, — каже, — можу розказати.

— Ну, давай, бреши! — наказує цар.

— Як жили ми, — каже, — з батьком та хазяйнували, та й була в нас нивка за тридцять верстов від нашої оселі. Одного року така добра пшениця зародила, одразу поспіла і сиплеться. А нас у батька було семеро синів. Пішли ми косить, а про їжу геть і забули. Косили безперестанку сім днів і сім ночей, не ївши і не пивши.

Прийшла неділя та й зібралися ми додому. Прийшли, а мати саме таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь та ухватив галушку, так вона крізь мене і той камінь проскочила та аж на сім сажнів у землю ввійшла.

Тут пани, які слухали разом із царем, кажуть:

— Це може бути, сім день чоловік виживе, не ївши. Це ще не брехня!

От на другий день знов мужика звуть брехні казати.

— Я, — каже, — як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту. Та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. От раз поїхав я з ним на охоту та й вмітив зайця, гукаю на хорта. А мій хорт та за тим зайцем. Наздогнав його та й ковтнув, тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та до хорта, устромив руку у пащу та й витягнув тую здобич. То і не заєць був, а дивина якась, та й відпустили. Після того ще сім літ із тим хортом полював.

А пани своєї знову:

— Це, — кажуть, — може таке бути. Не брехня це!

Звісно, панів завидки беруть, що мужик та поверх панами перед царем виступає. Почали вони царя розбалакувати, розбалакувати та й завірили, що це правда. От третього дня знову мужик до царя іде. Сидить цар, а коло його увесь чин. І генерали, і панів зібралося чимало. Мужик і почав:

— Як хазяйнували ми з батьком, так отсей пан, — і показує в один бік на паночка, — позичав у нас сто тисяч. А отсей, — в інший бік вказує на пана, — п’ятдесят. А отсей десять.

Та так усіх по йменню зве та гроші вираховує. Цар хитає головою. А панам же сором сказати, що мужик краще за них бреше, та все кажуть:

— Правда, правда.

— А коли правда, то й заплатіть, — сказав мужик.

Панам хоч і шкода грошей, та мусять платити. Отак мужик заробив грошей та й пішов собі.

Хитрий мужик
Українська народна казка Кіровоградщини

Був собі чоловік. В його хліба не стало, а жнива були, сухо було так, що змолоть ніде було. Ну й поїхав він до другого млина, до такого, що хоч і сухо буває, то він не стає. Їде дорогою й думає: «Як би тут збрехати, щоб перепустили?» А там завізно було, повен млин натаскали, черга йому прийшлася б аж через тиждень. «Дай, — каже, — збрешу, що в мене батько на лаві лежить, то перепустять».

Ну, приїхав і сказав, що в його батько на лаві лежить, його й перепустили. Повиносив він, на віз поскладав, закурив люльку да й сів коло огню, а його й питають:

— Чого ж ти сидиш, ти ж казав, що батько на лаві лежить?

— Я, — каже, — покинув батька, батько спав на лаві.

Тії обрадилися:

— Ну, ми ж йому зробимо!

Взяли сховали хомута. Він запрягать, дивиться, хомута нема. Він прив’язав коня до воза да й знов увійшов у млин, сів коло огню да й каже:

— Я нічого не буду робить, тільки так зроблю, як мій батько робив.

Тії знов подумали: «Може, він що знає». Взяли та й знов положили хомута на віз. Вийшов він, дивиться, а хомут лежить. Став запрягати, а його й питаються:

— Що б же ти зробив, якби тобі хомута не оддали?

— А що б,— каже,— я б так зробив, як і мій батько. Моєму батькові так було, що вкрали в нього хомута, так він узяв, розпоров сіряка та зробив хомута да й приїхав додому.

— Трясця твоїй матері, який ти хитрий!