Хитрий парубок
Українська народна казка Полтавщини
Жив собі в одному селі багатий-пребагатий пан. І була у нього дуже гарна дочка. Та така вже красуня, панночка та й годі. Сваталися до неї паничі не тільки з навколишніх сіл, а й з далеких заморських городів. Та всі поверталися ні з чим. Батько дівчини таке загадував робити, що ніхто не міг витримати. Як почув про це один бідний, але хитрий парубок, кинувся до матері:
— Піду я,матінко, спробую щастя.
Прийшов до пана та й каже :
— Хочу одружитися з твоєю дочкою. Зроблю все, що накажеш.
— Не для тебе я викохав таку кралю. Он паничі не гідні її, а то ти, злидень...
— Хоч бідний, та щасливий. Буде панночка моєю!
— Побачу, чи зможеш ти й не поворухнутися, як комарі тебе гризтимуть? Чи зможеш ти не скривитися, як їстимеш жменю гіркого перцю? А розкажеш за день без передиху якусь бувальщину?
Прийшов син додому, хвалиться матері про панові завдання. Засумувала ненька.
— Не журися, матінко, я перехитрю пана.
Цілу ніч не спав парубок. Прибіг уранці на панський двір. Як нагнали на нього слуги комарів! А парубок розказує, якого чудернацького коня по дорозі бачив.
— Тут білі яблука, — говорив він, ляскаючи себе по плечу, — тут чорні яблука.
Та лясь по другому.
— Тут руді, а там усе сірі, сірі, — провів руками по животу і ногах.
Так ганяв парубок комарів, а пан і його рідня роти пороззявляли і не догадалися про його хитрість.
На другий день треба було з’їсти жменю гіркого пекучого перцю і не скривитись.
Насипав бідняк перед панським будинком кукурудзи.Збіглися кури, клюють зерно.А парубок як замахає руками,як закричить: — Киш,киш, прокляті,не заважайте мені,киш!
Ось так обманув він пана і його рідню вдруге. Ніхто й не подумав, що махає він від нестерпного болю і що в нього все пече в середині.
Сердиться пан, аж зубами скрегоче та й каже:
— Розкажеш завтра таку бувальщину, щоб я і моя донька цілий день слухали. Та без передиху.
Не міг парубок дочекатися ранку. Так хотілося йому швидше третє завдання виконати й одружитися з чарівною панночкою.
Прийшов до пана та з порога й почав:
— Зібрав я урожай, склав у коморі мішки з зерном. А через тиждень помітив, що в коморі миша завелася. Вирішив вистежити її. Став у кутку, причаївся і дивлюся . Вибігла миша, прогризла дірку в мішку, витягла зернину й потягла до себе в нору. А я стою і не ворушусь. Миша повернулася і дістала другу зернину і знову до себе в нору. Потім узяла третю і знову в нору, потім четвертую, п’яту...
Усі давно вже хропуть. Ніч на землю опустилася, а парубок усе розказує, розказує, розказує...
Так довелося панові віддати дочку заміж за бідняка.