Хитрий солдат
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жив собі солдат. Відслужив в царя службу і вертався додому. Хоч служив він вірою і правдою, та з пожитків мав кілька мідних монет, рюкзак за спиною і браву солдатську пісню. Ішов він не один день полями та лісами, містами та селами, поки не потрапив до одного села. Грошей в солдата майже не залишилося, дорога додому була ще далека, а їсти хочеться. Ось зустрів він одного бідного чоловіка та й питає:
— А скажи мені, добрий чоловіче, а де тут можна поїсти!
— Ой, солдате, не знаю що й казати, в селі в нас цього року неврожай був. Є тут одна баба Ліда, але вона дуже скупа. Одну краплю олії продає за одну копійку, — відповідає чоловік.
Розпитав солдат, де живе баба Ліда і пішов до неї на ніч проситися.
— Пустіть мене, бабусю, переночувати, та нагодуйте солдата супчиком, а я у вас кілька крапель олії куплю.
А баба думає: «Пущу солдата та вторгую трохи грошей.» Та й питає:
— А в тебе, солдатику, гроші є?
— Є бабусю!
— То заходь!
Наварила баба ріденького ячмінного супчику. Ставить тарілку перед солдатом. Та й допитується:
— Та, чи багато будеш олії купувати, солдатику?
А він монетами потрушує та відповідає:
— Ви крапайте та рахуйте плями в тарілці, а я скажу коли вистачить.
А баба себе по кишені похлопує, та така задоволена, олію капає та все рахує плямки. Ось накапала три краплі, а нарахувала вісім плямок. Та питає:
— Ще, солдатику?
А він хитро посміхається та відповідає:
— Ще, бабусю, ще!
Знов накапала три краплі, а вони розпливлися на багато плям, баба тішиться:
— Ще солдате?
— Давайте, ще трішки!
Знов накапала, а воно раз і все злилося у одну велику суцільну пляму у тарілці. Солдат посміхнувся, дав бабі Ліді одну копійку, поїв, переночував, подякував. І попрямував далі.
Ось і казочці кінець, а хто слухав молодець.