Хто був повишений, буде понижений
Українська народна казка Бойківщини

Був цар, і царював він довгі роки. Та й уже старий був, уже не міг царювати. Одного разу полягали вони з царицею спати. Сплять, і йому приснився сон, що заїхав він десь далеко в світ, до монастирської церкви. А там служби наїмають. Прокинувся рано цар і став розказувати про свій сон царици: -...Таке мені ся снило. А вона йому й каже:

— А ти би там заїхав? Ти запам’ятав дорогу?

— Запам’ятав. Я заїду там.

Ну та й добре. Взяли вони фуру, позбирали дітей, взяли великі дарунки на церкву, доста священикам. І прибули туди, на місце.

Священик став правити службу Божу. Править, а там, в Євангелию, є написано, що хто понижений, той буде повишений, а хто повишений — буде понижений. А цареви ті слова дуже не добрилися.

— А що? — каже він. — Як я тілько процарював, то на старість маю бути понижений? Таке не може бути.

Тоді що він робить? Пішов до священика та й каже:

— Вирвіть ту картку з Євангелия. А священик йому:

— Я не можу то зробити, бо то не я написав, а бог написав. Ніхто вам то, — каже, — не зробить.

Тоді цар поїхав з тим до папи римського, і папа римський то не дозволив. Цар вернувся додому, скликав міністрів і каже:

— Беріть собі на тиждень їсти і, — каже, — йдіть шукайте мені такого оленя, аби мав золоту шкіру і золоті роги. А якщо знайдете, то дасте мені знати. Я собі його сам маю їмити і привести до свої хати. А якщо не найдете, то вас всіх вистріляю. Виб’ю вас.

Міністри зібрали молитвенники і пішли молитися, може би бог якось дав цареви ліпший розум. Може би перемінив царя, бо як цар так задумав, то так зробить. То було під неділю. Пішли вони, моляться під якимось там деревом, цілу ніч ся молять. Так, що вже й сонце зійшло, вже другий день, неділя. Вже втомились молитися. Сонце зійшло, файно загріло, вони дивляться — гей, та же пасе такий олень, як цар казав. Має золоті роги й золоту шкіру й шерсть.

Вони зраділи, втішилися, що таке бог дав їм чудо, та й каже старший міністер:

— Я йду привести царя, най ся цар подивить, чи такого він хотів. А ви, — каже, — тут забавляйтеся.

Та й поїхав він — вернулися оба з царем.

— Чи такого ти, царю, хотів оленя?

— Такого. Я собі сам його маю зловити на шнурок і привести додому.

— Ну, ти собі роби, що хочеш. Лови, як хочеш.

Вони пішли, а цар узяв шнурок та й за оленем. А олень трохи попасе, попасе та й далі відходить. Бо то Дух Святий. То не худобина, а Дух. Бог зіслав їм Духа Святого. Іде той олень, а цар за ним. Прийшов той олень до великої ріки, широкої й глибокої. Страшно велика ріка. А олень на воду та й переплив на другий бік. Ліг та й спить.

Цар став і думає: «Гм, олень у воді стомився і буде спати довго, то я його там зловлю, а відтам якось переплинеме». Переплив він річку і лише хотів накладати оленеви на роги шнурок, а олень стріпався, стрясся та й зник. Нема. А цар каже:

— От дурень я. Вони, значить, мене дурнем зробили. Бо ж ніякого оленя нема. Нема нич, обманули мине. Тепер я їх, тих міністрів, все одно вб’ю.

Та й що він робить? Переплив річку і вертається туди, де все його вбрання лежало. Приходить — а там нема нич. Той олень зробився чоловіком, вбрав царське вбрання, забрав коня — все забрав, нич не лишив. Та й каже цар:

— А то що таке? Нич нема, я голий остався. Значить, мене бог покарав. Я тепер став цілком понижений, бо-м голий.

Став цар за корч, та й плаче. А там бабка веде корову на мотузку. Дивиться на него, дивиться та й каже:

— Гов, що то є, що ти, царю, тут ся об’явив? А він каже:

— Як ти знаєш, бабко, що я цар? Я був цар, а тепер-им уже не цар. Я тепер уже понижений.

— Ей, — каже, — та я ж знаю, що ти цар, бо в мене є фотографія твоя. Я її коло серця ношу, а друга, велика, в хаті. То як я не знаю? Знаю.

Цар каже:

— Бабцю, я буду пасти твою корову за корчем, бо не можу вийти на галявину. Мене діти камінням б’ють, і я мушу ховатися. Я буду пасти корову, а ти, бабцю, йди домі і винеси мені щось їсти і якесь рубаття. Ней буде й подерте, аби було рубаття.

Пішла баба домі, винесла йому їсти, винесла рубатки — все файно. Вбрала його бабка, а він каже:

— Тепер я, бабцю, піду домі. А там маю в що ся вбрати. Там є в мене всячина.

Та й пішов цар домі. Приходить, а там на брамі вартовий стоїть.

— Гей, що ти за єден?

— Та я цар, — каже, — я тут царював тілько й тілько років. То мій, — каже, — дім.

— Іди ти в чортову матір! Що ти мені тут розказуєш? Який ти цар? Що ти за цар?

Набили його, набили та й вигнали геть. Пішов він плачучи.

І сім років ходив жебраним кавалком хліба. А замість него був інший цар. Він був понижений на сім років. А в сім років той другий цар каже до міністрів:

— Ідіть скликайте всіх людей, яких надиблете. Жебраків усяких. Скликайте їх сюди, бо я роблю велику гостину. Скликайте всіх сюди.

Пішли поскликали, позвозили всіх жебраків. І того жебрака найшли, того царя. Найшли та й привезли його там. А він сів під пліт, дивиться та й думає: «Я колись мав великий авторитет, а тепер під плотом сиджу».

А той цар дивиться на него та й дивиться. І каже до тих своїх служителів:

— Беріть усі інструменти, які маєте до грання, і приграйте тому жебракови, що під плотом сидить.

А тоти служителі думають: «Жебракови? Ти здурів чи що? Та жебрака треба гнати». А вони не знають, що він цар був.

Но, приграли йому файно. Підійшов до него той цар, привітався, дав ’му руку і каже:

— Вставай, ходи зо мною.

Завів його цар у фризієрню, постригли його файно, побрили. Вбрав його цар у царське вбрання, вивів на трибуну та й каже:

— Людкове, маєте оде свого царя, того, що був у вас багато років. Що вами, — каже, — правив.

Подув вітер, і той цар зник, а той остався на троні. А на прощання той цар йому сказав: «Так урядуй, як я тобі лишаю, по Святім Письмі. Я познімав податки і все познімав з людей. Так і далі урядуй».

І так той став урядувати. І так та байка кінчилася.