☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Хто що робить, то собі
Українська народна казка Буковини

Їден старець ходив та й ходив просити. І все до одної хазяйки заходив. А вона хтіла його збутися. Побачила, що він знов іде, і каже: «Чекай, я тебе зараз нагодую. Ти вже не будеш до мене ходити просити». Вона якраз пекла тоді млинці. Поклала в ті млинці отрави, що щурам дають. Прийшов старець, а хазяйка дала йому ті млинці. Старець узяв, перехрестився кілька раз і каже: — Хто що роби, то собі.

Та й пішов.

Ішов той старець лісом і здибався з синами тої жінки. Ті сини верталися з полювання і були дуже голодні. Їден підійшов скоріше та й проси старця:

— Може, у вас там щось їсти є? То дайте, бо ми дуже зголодніли.

— Є, — каже старець, — якраз ваша мама дала мені млинців. Бери їж. Узяв той хлопець мамині млинці, з’їв трохи, упав і вмер. Поки підійшов його брат, він був уже готовий.

Побіг брат додому і розказав матері. Аж тепер мати зрозуміла слова старця: «Хто що роби, то собі».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області 20 січня 1980 року Камінський Сергій Андрійович (1915)

Хто що робить, то собі
Українська народна казка Гуцульщини

Жила собі паня і мала в себе служницю. Та служниця була бідна і тому до пані ходила й робила, бо це було близько. Поробить вона там день, два дни, і паня їй заплатить. Хоть небагато, але їй і то добре було. І скільки вона робила, стільки паня їй платила, і вона ніколи не казала, що то замало. Але все говорила: «Хто що робить, то собі».

Паня задумалася над тими словами: «Як це так, щоби все, що я роблю, було враз для мене?» Розлютилася вона і подумала: «Я раз зроблю й для тебе». Взяла муки, всипала отрути, замісила тісто і спекла коржик.

Прийшла до неї та служниця і робила цілий день і надвечір, а як відходила, паня сказала:

— Тепер даю тобі коржик, а потому, як прийдеш другий раз, дам тобі більше.

І служниця пішла додому.

Прийшла вона та й зразу не лягала спати. Наклала ватру, щоб тепло було в хаті. Нараз учула, хтось коцкає у вікно. Вона подивилася і вздріла якогось чоловіка. І пізнала вона, що це панич. Вона його зразу пустила в хату, і він їй сказав:

— Дайте мені щось їсти, бо я дуже голоден. Вона йому сказала:

— Якраз я була у вас, і мама ваша мені дала коржик.

Він зрадувався і сказав їй, що нагородить її завтра втроє. І зразу вломив і з’їв того коржика. І пішов додому. Він уже голод перекинув і цілого коржика не з’їв, бо пилувався * додому.

Увійшов він у хату та й каже мамі:

— Дайте їсти, бо я вже з голоду гину. Я повернув до нашої служниці і попросив у неї що-небудь з’їсти, і вона дала мені коржик, що ви дали їй сьогодні. А мене щось в середині замлоїло.

Мама зразу побігла за лікарем, бо зрозуміла, що сталося. Прийшов лікар, дав йому ліки, і син врятувався. І тоді ця паня зрозуміла, що нікому не треба робити зла, бо хто що робить, то собі.

* Пилува́тися — квапитися.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області 24 березня 1987 року Джумачук Семен Васильович (народж. 1928)