☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Цар і солдат
Українська народна казка Буковини

Цар поїхав на полювання і відбився від свої кумпанії. Іде він лісом, чує — щось десь співає. Дивиться, а там солдат сидить. Питає його цар: — Відки ти йдеш?

— З побивки, — каже солдат, — вертаюся на службу. А як твоє ім’я?

А государ йому:

— Альоша.

— Підем, Альошка, бо вже вечоріє. Може, якось виберемося з цего лісу, — сказав солдат, і вони пішли далі. Ішли вони, йшли і добилися до якогось хутора. Скрізь було закрито, а солдат взяв і розбив ворота. Вийшла старуха і зачала з ними сваритися:

— Що ви ломаєте ворота! Як прийдуть сини з охоти, то з вами розправляться.

Зайшли вони в хату і просять у старухи їсти. А вона каже:

— Нема нічого.

А солдат поглядів і найшов усе: і жарене, і парене, і що хочеш. Почали вони їсти, а стара ставить їм напиток. Солдат не п’є і «Альоші» каже, щоб не пив. Попоїли вони, солдат лишив царя коло стола, а сам пішов по кімнатах. В їдній кімнаті завидів багато зброї. Цар каже:

— Будем спати на ліжку.

А солдат:

— Нє, будем на поді спати.

Пішли вони спати на під. Цар заснув, а солдат не спить. Чує, їдуть вершники. Приїхало їх дванадцять. Крикнув їден:

— Це худо, що ворота поломані. Зайшли в хату і питають старуху:

— Що це таке? Чого ворота поломані? Вона стала їм розказувати:

— Тут є два. Їден приїхав верхом, а їден прийшов пішки. Розломили ворота, нахально зайшли, нахально взяли їжу і повечеряли. А тепер сплять на поді.

— Дай нам поїсти й випити, а тоді будем з ними розправлятися. Зачали вони пити. Їден підпив та й каже:

— Я вилізу по драбині на під і побачу, що то за їдні.

Підліз він по драбині, а солдат був насторожі. Той лиш голову показав, а солдат її шаблею зняв. Браття чекають його і думають: «Певно, там золота багато є, що він так довго не вертається». Підліз по драбині і другий, а солдат і тому голову зняв. Чекають — і того нема. «Вони, певно-таки, діляться золотом», — думають розбійники. Поліз третій, а солдат і третьому голову зняв. Знов чекають розбійники і знов посилають їдного. Так солдат порубав усіх до посліднього.

Як розправився солдат з усіма розбійниками, аж тоді «Альошу» збудив:

— Вставай, Альоша, подивися, що тут робиться.

Встав «Альоша», злізли вони на землю, а солдат зарубав і старуху. Зайшли вони в підвал — там повно золота. Солдат жадний, набирає собі, горне. А «Альоша» стоїть і не бере.

— Бери, Альоша, — каже солдат.

А той не бере, бо нащо йому золото, як він цар. Вийшли вони відти, а свічку лишили в підвалі. Свічка догоріла, зробився пожар і все згоріло. Підійшли вони близько до столичного города. Цар каже солдатови:

— Ти помалу йди, а я поїду вперед.

І поїхав. Заїхав у столицю і вислав напроти солдата полкову музику. Грають солдатови, а він просто в корчму і бере їсти. Йому дають все-все. Солдат дає гроші, а вони не беруть, бо так цар сказав. Солдат думає: «Що це таке? Як у мене не було грошей, то всі вимагали гроші, а як маю гроші, то не хочуть брати».

Цар взяв його в свою столицю і сказав, щоб забезпечили солдата і його сім’ю до кінця життя.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 23 березня 1980 року Добровольська Ірина Никифорівна (1901)